«Освячені горном» – таку назву мав обласний пленер гончарів, який проходив у селі Бубнівка Гайсинського району.

Голубою стрічкою в´ється річка Сіб по зелених килимах прибережних долин, щедро обдаровуючи їх своїми притоками, створюючи затишні урочища, захищені гаямита ярами, переярками та лісами.

В такій гарній місцині по праву та ліву сторону Собу розкинулись два села Новоселівка та Бубнівка. Історія цих сіл нерозривно пов´язана між собою.

Документи вперше згадують про територію сучасної Новоселівки (яка раніше була Гончарівкою, потім звалася Іцька (за ім´ям єврея Іцька, що тримав тут шинок ), згодом Ворошилівка, і аж потому – Новоселівка) з ХVІ століття. За розпорядженням графа Потоцького, який володів цим краєм, з Умані на землі, багаті гончарними глинами, було завезено кілька сімей-гончарів. Та навряд чи до того ця казкова місцина на Собом пустувала. В 1950 році історик, археолог, доцент Вінницького державного педагогічного інституту Петро Хавлюк відкрив біля Новоселівки поселення трипільської та черняхівської культур, де окрім знарядь праці та стріл були знайдені уламки кераміки з витисненим орнаментом та розписом чорною фарбою. Отже тут споконвіку жили люди і ліпили горшки. Перші згадки про гончарний промисел Бубнівки з´явилися у ХVII столітті. Можливо, розвиток гончарства в Новоселівці, пошук нових родовищ гончарних глин призвели до заснування села Бубнівка на протилежному, правому березі Собу.

Наявність якісної глини, запозичення кращих традицій подільських умільців призвели до створення в Новоселівці та Бубнівці відомого не тільки на Поділлі, а й в Україні, гончарного осередку. Та найвищого рівня гончарство досягло в середині ХІХ століття. Мистецтвознавці зі здивуванням відзначали раптовий розквіт гончарства, в якому з´явилося багато нових форм, а розпис неначе вибухнув безмежною фантазією майстрів. І тільки згодом зрозуміли зв´язок між відміною кріпосного права і бурхливим розвитком мистецьких осередків – пожвавилася торгівля, воля неначе вихлюпнула притаєні людські таланти, що не мали можливості зреалізуватися раніше.

Такими талантами безумовно володів Андрій Гончар (1823-1926 рр.) – легендарна особистість Новоселівки, якого справедливо вважають творцем бубнівської гончарної орнаментики. Відучившись у гайсинського гончаря Сили Жерденівського три роки, він повернувся в Новоселівку гончарювати та ділитися знаннями. Серед тих, з ким працював Андрій Гончар був Агафон Герасименко (1850-1925 рр.) – батько майбутніх відомих гончарів Якима (1888-1970) та Якова (1891-1969). Роботи цих братів побачили столичні мистецтвознавці та запросили їх у 1935 році в експериментальну майстерню при Лаврській школі. Два роки працювали там брати, вражаючи всіх своїми роботами, які експонувалися в Парижі, в Нью-Йорку, в Лондоні, не кажучи вже про Москву, Ленінград та інші міста. На І Всеукраїнській виставці вони були нагороджені золотими медалями та званням заслужених майстрів народної творчості України. У 1988 році в Новоселівці у хаті, де жив Яким Герасименко, було відкрито музей-садибу братів Герасименків.

Продовжувачем традицій братів Герасименків стала їхня племінниця Фросина Міщенко. Ця унікальна жінка, що має звання заслуженого майстра народної творчості України і сьогодні у свої 87 років із задоволенням ліпить глиняні іграшки та розписує їх традиційним бубнівським розписом. З-під її рук вилітають чудернацькі птахи і розцвітають дивовижні квіти, а душа народжує пісні і вірші.

Фросина Іванівна передала своє уміння майстра ученицям Валентині Живко, Тетяні Дмитренко,Тетяні Шпак. Тетяна Шпак – заслужений майстер народної творчості України, директор музею-садиби братів Герасименків. Валентина Живко – керівник гуртка «Співуча глина» при бубнівській середній школі.

До вивчення бубнівського гончарства в різні часи не раз зверталися відомі історики, археологи, етнографи: Олександр Прусевич, Юрій Александрович, Лідія Шульгіна, Євгенія Спаська, Лідія Мельничук – ці науковці зробили багато досліджень на базі гончарного осередку Новоселівки та Бубнівки, але і для сьогоднішніх поціновувачів історії та мистецтва тут лилося не мало роботи.

Історія бубнівської кераміки має свої періоди злетів і падінь, та, на щастя, ниточка мистецької традиції тут ніколи не переривалася. Для того, щоб цей багатовіковий досвід бубнівського гончарного мистецтва зберігався і надалі, вінницька майстриня Людмила Філінська запропонувала провести в Бубнівці пленер гончарів. Цю ідею радо підтримала директор обласного центру народної творчості Тетяна Цвігун, управління культури Вінницької облдержадміністрації, Гайсинська райдержадміністрація та районна Рада, Бубнівська сільська рада. Результатом спільної праці став обласний пленер гончарів «Освячені горном». В ньому взяли участь найкращі майстри області: Людмила Філінська, Вікторія Ніколаєва, Михайло Діденко з Вінниці, Роман Чмерук з Погребища, Володимир Слубський з с.Довжок Ямпільського району, Василь Рижий та Наталя Лавренюк з Ладижина, Сергій Погонець з с.Крищинці Тульчинського району, Олексій та Олеся Майстренки з Хмільника, Галина Доценко з Оратова та бубнівські майстрині: Фросина Міщенко, Валентина Живко, Тетяна Шпак, Тетяна Дмитренко.

Три дні в приміщенні бубнівського сільського клубу працювали майстри. Тихо, беззвучно крутилися гончарні круги, і в цій тиші у впевнених руках майстра зі шматка глини народжувалися досконалої форми глечики, вази, макітри, миски. Кожен майстер має власний почерк, свої секрети, та тут, на пленері гончарі щедро ділилися творчими знахідками. Ось Вікторія Ніколаєва показує, як правильно налаштувати звук в окарині, а крищинецький гончар Сергій Погонець ділиться секретами створення величезних макітер «на оказію», як казали колись в Бубнівці. Юна, але досвідчена майстриня з Хмільника Олеся Майстренко розповідає, як їх вчили розписувати миски в київському інституті декоративно-прикладного мистецтва ім.М.Бойчука.

Та головним завданням для гончарів на цьому пленері було опанувати бубнівський традиційний розпис кераміки. Навчитися цієї неповторної фляндрівки – візитної картки місцевих гончарів. Білий, чорний, зелений на коричневому тлі посуду – усього три кольори створюють безкінечну різноманітність бубнівського розпису. З цим завданням справилися усі. Та й як було не справитися, коли вчителями були сама Фросина Міщенко, Валентина Живко зі своїми ученицями – Олею Дворщенко та Ірою Гідзіль та Тетяна Дмитренко. Ось вже вкрилися бубнівською фляндрівкою глечики Романа Чмерука і макітри Володимира Слубського, розквітли «бубнівські» квіти на пташечках Людмили Філінської та баранцях Михайла Діденка. Василь Рижий та Наталя Лавренюк прикрасили бубнівським розписом цілі композиції. Вони в цьому не новачки, не раз привозили майстрів з Бубнівки в Тульчинське училище культури, де Василь Степанович та Наталя Іллівна викладають декоративно-прикладне мистецтво. І на пленері з ними працювали учні і випускники училища: Олена Мельник, Діана Крук, Антоніна Остапенко. Всі навчилися розписувати традиційні бубнівські миски, нехай не досконало, але то вже питання часу.

Кілька днів роботи пленеру – і на світ з´явилося 136 (!) нових робіт, серед яких неповторний коровай з глини, на якому серед троянд і калини розмістилися 16 глиняних пташечок за кількістю майстрів, а головна і найбільша пташка виліплена самою Фросиною Міщенкою. Ще одна колективна робота «Рукотворна краса трьох стихій» (автори Л.Філінська, М.Діденко, В.Живко) символізують поєднання землі, води та вогню для народження керамічного дива. «Спадковість поколінь» – так назвали свою яскраву композицію автори Василь Рижий та Наталя Лавренюк. Звичайно на таку плідну роботу гончарів надихала і присутність Фросини Іванівни з її неперевершеними імпровізаціями, як в розписі, так і в піснях, і в віршах. І екскурсії в музеї Гната Танцюри в Гайсині та в музеї братів Герасименків в Новоселівці, і щирі гостини у Валентини Живко, в якої будинок теж перетворюється на музей її гончарних виробів та народного малярства. І ті солодкі абрикоси і кукурудза, огірки і яблука, якими місцеві жителі пригощали майстрів. І постійна турбота начальника відділу культури Гайсинської райдержадміністрації Миколи Ричкова.

Встигли майстри відвідати бубнівську середню школу, де є кімната, присвячена Фросині Міщенко, багато стендів про відомих земляків, а фойє прикрашено місцевою керамікою. Ніколи не забудуть гончарі як тепло і гарно зустрічали їх учасники народного аматорського фольклорно-етнографічного ансамблю Новоселівського СБК. Як ввечері, повертаючись з Новоселівки в Бубнівку, милувалися щойно народженими туманами, що прозорим серпанком опускалися на прекрасні схили на Собом.

В день закриття всі майстри зібралися в залі сільського будинку культури, де їх нагороджували дипломами та подарунками. Гончарі дякували за чудові дні спільної творчості директору обласного центру творчості Тетяні Цвігун,першому заступнику голови Гайсинської райдержадміністрації Василю Вітюку, начальнику відділу культури Гайсинської райдержадміністрації Миколі Ричкову, голові Бубнівської сільської ради Валентину Краєвському та усім, хто доклав своїх зусиль до організації пленеру гончарів.Заключним акордом став прекрасний концерт, підготовлений гайсинським районним будинком культури, на який зійшлися жителі Бубнівки та Новоселівки. Пленер гончарів перетворився на свято села, і дай Бог, щоб це гармонійне поєднання стало традиційним.