Символ витинанок села Саїнки "Дерево життя"

Символ витинанок села Саїнки

У селі Саїнці Чернівецько­го району Вінницької області виросло потужне витинанкове дерево. Це творчість ро­дин Салюків і Н.Кушнір та інших. По своїй прадавній глибині із ними можуть по­змагатися лише витинанки Слобідки-Рихтівської Кам’янець-Подільського райо­ну, що підтверджує думку про збереження правікових традицій саме на Поділлі.

Яка особливість саїнських витинанок? По-перше, прак­тично всі твори відповідають повністю визначенню — ви­тинанки. Тобто вони розви­ваються незалежно від роз­пису та професійної графіки, гаптування, вишивки, чим нині грішать дуже багато витинанкарів, роблячи тим са­мим це самостійне мистец­тво вторинним, похідним від вищезгаданих. Окрім того, без попередньої прорисовки олівцем, що надає творам природного вигляду.

Звернення саїнців до тра­диційних подільських моти­вів, помножених на невимушене виконання, надає їм такої надзвичайної лако­нічної краси, що ставить в один ряд із знаменитими ви­шивками, килимами, кера­мікою цього вельми чарівно­го краю. І справді, на тлі всієї України саїнські вити­нанки О.Салюка і Н.Кушнір виглядають особливо, попри здобутки іменитих майстрів Києва, Петриківки, Західної України тощо. Річ у тому, що більшість із них, наслідують вишивку, малювання, гра­фіку, гаптування і їхні твори набувають уже дещо прикрашального або ілюстра­тивного характеру, що може бути теж гарно, але вже без тієї давньої таємничої символіки, яка тисячі років мала для наших пращурів неабия­ке значення, в плані обері­гання життя й оселі, а не просто прикрашання.

Діапазон символів у саїн­ських майстрів не дуже вели­кий, туди входять дерева, квіти, птахи, Сонце, люди, боги.

Дерево життя — найго­ловніший символ рослинного світу майже у всіх народів планети. В українців воно іс­нує практично у всіх видах мистецтва, зокрема широко оспівується в колядках, де йому надають надзвичайного значення у створенні світу й інших важливих Божих і людських справах.

Росте дерево, тонке високе.,

Ой дай Боже!

Тонке високе, в корні глибоке,

Ой дай Боже!

На. тім дереві сам сокіл сидить,

Ой дай Боже!

Сам сокіл сидить, далеко видить.

Ой дай Боже!

Так розпочинається по­дільська колядка, якій сотні і тисячі років. Далі в ній ідеть­ся про те, що сокіл бачить, що на морі пливе панна і ви­шиває братові на весілля со­рочку. Згадуються там Мі­сяць та зоря, райськії пташ­ки, тури-олені.

Дерево давало життя не тільки людям, а й птахам (більшість із них живуть саме на деревах), тваринам. Під деревом мали на увазі всяку рослину.

Деревам поклонялися, більшість із них були святи­ми і окремо щось символізу­вали: верба — прадерево; липа — матір — вода; дуб — прадерево, Перун, Сонце, сила, авторитет, житло Першобога; береза — лада; клен - Лель, палель; вишня — чарування, дівоча краса; кали­на — коляда, Різдво світу, дівоча краса; смерека — вічне життя, юність; явір — прадерево, юнак. Також були святими: бузина, терен, яб­луня, ялина, сосна, кедр, ви­ноград, черешня, ожина, ма­лина, горіх, черемха. Окрім того, ще чимало рослин.

Але як справжні митці саїнці “узагальнюють" свої дерева, тобто не визначають породи. Бо мислять і пере­живають символічно і глибинно, а не копіюють бачене. На своїх дивовижних деревах саїнці О.Салюк і Н.Кушнір розміщують птахів, богів, лю­дей, Сонце.

Птахи були посередника­ми між людьми і богами, між цим світом і тим. Бо могли літати на зимівлю у Вирій і спілкуватися там із Богами і душами померлих, а покій­них шанували не менше, ніж богів.

Те, що птахи прилітали весною і несли яйця (а це найголовніший символ у тваринному світі), люди обож­нювали. Птахи приносили весну, спілкування із душами і народжували життя, висид­жували пташенят. Окрім то­го, птахами і їхніми яйцями люди харчувалися, що теж вважалось Божим подарун­ком. Зображені півні на витинанці О.Салюка вказують на такий важливий символ, як Сонце.

Сонце бачимо у Салюковій витинанці на верхівці дерева. Це надає йому не тільки життєдайного, а й світоладного значення. Верхівка де­рева — то верхній небесний і Божий ярус. Там сонце і пта­хи. Стовбур — ярус, де жи­вуть люди, тварини. Коріння, або земля — нижній ярус, де живуть плазуни, риби. А в період, коли стали ховати людей у землю, то і ярус небіжчиків. Отже, Сонце на верхівці дерева ні що інше, як володар неба, світу. Тобто Божество.

Квіти. Якісь певні квіти у саїнських витинанках знайти важко. Це завжди узагаль­нені зображення квітів, рос­лин, дерев. Квіти символізу­ють народження нового жит­тя. В дереві роду в Україні, додавали нові квітки, коли народжувалися діти. Коли ж помирав хто, ставили хрест. Щоправда, Це було пошире­но не повсюдно. В порівнянні із розписом, квітів у витинан­ках бачимо менше.

Люди. В архітектурному сільському декоруванні, а до такого належать і витинанки, зображення людей було яви­ще досить рідкісне, виши­вання на рушниках людино­подібних богів пішло в небут­тя. У розписах стін майже не було зображень людей. Господарі хати, вважаючи себе частиною світу, не поспішали зображати подібних собі на стінах. Зате бачимо, в ото­ченні чого вони жили. Пере­важно то був рослинний, геометричний орнамент.

Одначе у випіканні кор­жиків і у витинанках, остан­нього століття ввійшли і лю­ди. То здебільшого вершни­ки на коні або пара — хло­пець із дівчиною. Пари лю­дей однакової статі, бо вити­нанки із дзеркальною си­метрією бачимо на творах Н.Кушнір. Вони дуже гар­монійно розмістилися поміж віття дерев, очевидно, що Дерев життя, бо там бачимо не тільки птахів, посеред­ників між людьми і богами, а й дивовижну істоту, що є відголоском ще дохристи­янських вірувань наших пра­щурів.

Боги. В добу атеїзму релігійні теми аж ніяк не за­охочувалися. В тому числі і у витинанках. Тому усілякі зоб­раження на подібну тему тлумачилися як просто якісь дивовижні. Йдеться про дохри­стиянських богів, напівбогів, духів. Та навіть якщо витинальники спеціально не ста­вили собі за мету, те прояв­лялося підсвідомо. Про що свідчить майже кожна витинанка О. Салюка, Н. Кушнір та інших. Бажаючи того чи ні Саїнка стала осередком збереження прадавньої культури Українии. Таке можна було б сказати і про витинанки Кам'янеччини Хмельницької області.

З політичним потеплінням у кінці XX століття прийшло і відродження забутих традицій у народному мистецтві України.  Повною мірою це вплинуло і на без того потужний мистецький витинанковий осередок села Саїнки. І чи не найзначнішим витвором цього часу стала вити­нанка О.Салюка «Берегиня». На той час багато хто полю­бив цю забуту давньоук­раїнську богиню.

Це проста, бо із одного аркуша, і лише із дзеркальною симетрією витинанка. Разом із тим маємо досить складне зображення Бере­гині у вигляді Дерева життя. На його верхівці знаходиться розкішна голова Богині із го­ризонтально розставленими руками у вигляді тварин. На тлі Берегині проглядається ще одна постать. На вітах парами розміщені, ймовірно, духи, які живуть на цьому дереві поміж квітів.

Постать Берегині — Дере­ва життя — стоїть на землі, що надає твору ще більшої значимості як образу всього світу, а не просто декора­тивного узору.

Корінному селянинові Олександру Салюку, як і йо­го односельцям-витинанкарям, вдалося уникнути згуб­ного впливу натуралізму і фотографії західноєвропей­ської академічної вишколеості, які заполонили в ос­таннє століття душі і голови більшості людей,

Саїнські витинанки ще і ще раз заставляють нас по­вернутися обличчям до ви­токів свого народу, до його багатотисячолітнього мис­тецтва, звичаїв і вірувань.

Сергій ТАНАДАЙЧУК

 після вражень від свята "Українська витинанка"в м. Могилеві-Подільському Вінницької області

(Матеріал взято з журналу «Народне Мистецтво» 3-4.2002 р.)






Date   Опубліковано: 2016-03-28    



Інші Виставки