У селі Саїнці Чернівецького району Вінницької області виросло потужне витинанкове дерево. Це творчість родин Салюків і Н.Кушнір та інших. По своїй прадавній глибині із ними можуть позмагатися лише витинанки Слобідки-Рихтівської Кам’янець-Подільського району, що підтверджує думку про збереження правікових традицій саме на Поділлі.
Яка особливість саїнських витинанок? По-перше, практично всі твори відповідають повністю визначенню — витинанки. Тобто вони розвиваються незалежно від розпису та професійної графіки, гаптування, вишивки, чим нині грішать дуже багато витинанкарів, роблячи тим самим це самостійне мистецтво вторинним, похідним від вищезгаданих. Окрім того, без попередньої прорисовки олівцем, що надає творам природного вигляду.
Звернення саїнців до традиційних подільських мотивів, помножених на невимушене виконання, надає їм такої надзвичайної лаконічної краси, що ставить в один ряд із знаменитими вишивками, килимами, керамікою цього вельми чарівного краю. І справді, на тлі всієї України саїнські витинанки О.Салюка і Н.Кушнір виглядають особливо, попри здобутки іменитих майстрів Києва, Петриківки, Західної України тощо. Річ у тому, що більшість із них, наслідують вишивку, малювання, графіку, гаптування і їхні твори набувають уже дещо прикрашального або ілюстративного характеру, що може бути теж гарно, але вже без тієї давньої таємничої символіки, яка тисячі років мала для наших пращурів неабияке значення, в плані оберігання життя й оселі, а не просто прикрашання.
Діапазон символів у саїнських майстрів не дуже великий, туди входять дерева, квіти, птахи, Сонце, люди, боги.
Дерево життя — найголовніший символ рослинного світу майже у всіх народів планети. В українців воно існує практично у всіх видах мистецтва, зокрема широко оспівується в колядках, де йому надають надзвичайного значення у створенні світу й інших важливих Божих і людських справах.
Росте дерево, тонке високе.,
Ой дай Боже!
Тонке високе, в корні глибоке,
Ой дай Боже!
На. тім дереві сам сокіл сидить,
Ой дай Боже!
Сам сокіл сидить, далеко видить.
Ой дай Боже!
Так розпочинається подільська колядка, якій сотні і тисячі років. Далі в ній ідеться про те, що сокіл бачить, що на морі пливе панна і вишиває братові на весілля сорочку. Згадуються там Місяць та зоря, райськії пташки, тури-олені.
Дерево давало життя не тільки людям, а й птахам (більшість із них живуть саме на деревах), тваринам. Під деревом мали на увазі всяку рослину.
Деревам поклонялися, більшість із них були святими і окремо щось символізували: верба — прадерево; липа — матір — вода; дуб — прадерево, Перун, Сонце, сила, авторитет, житло Першобога; береза — лада; клен - Лель, палель; вишня — чарування, дівоча краса; калина — коляда, Різдво світу, дівоча краса; смерека — вічне життя, юність; явір — прадерево, юнак. Також були святими: бузина, терен, яблуня, ялина, сосна, кедр, виноград, черешня, ожина, малина, горіх, черемха. Окрім того, ще чимало рослин.
Але як справжні митці саїнці “узагальнюють" свої дерева, тобто не визначають породи. Бо мислять і переживають символічно і глибинно, а не копіюють бачене. На своїх дивовижних деревах саїнці О.Салюк і Н.Кушнір розміщують птахів, богів, людей, Сонце.
Птахи були посередниками між людьми і богами, між цим світом і тим. Бо могли літати на зимівлю у Вирій і спілкуватися там із Богами і душами померлих, а покійних шанували не менше, ніж богів.
Те, що птахи прилітали весною і несли яйця (а це найголовніший символ у тваринному світі), люди обожнювали. Птахи приносили весну, спілкування із душами і народжували життя, висиджували пташенят. Окрім того, птахами і їхніми яйцями люди харчувалися, що теж вважалось Божим подарунком. Зображені півні на витинанці О.Салюка вказують на такий важливий символ, як Сонце.
Сонце бачимо у Салюковій витинанці на верхівці дерева. Це надає йому не тільки життєдайного, а й світоладного значення. Верхівка дерева — то верхній небесний і Божий ярус. Там сонце і птахи. Стовбур — ярус, де живуть люди, тварини. Коріння, або земля — нижній ярус, де живуть плазуни, риби. А в період, коли стали ховати людей у землю, то і ярус небіжчиків. Отже, Сонце на верхівці дерева ні що інше, як володар неба, світу. Тобто Божество.
Квіти. Якісь певні квіти у саїнських витинанках знайти важко. Це завжди узагальнені зображення квітів, рослин, дерев. Квіти символізують народження нового життя. В дереві роду в Україні, додавали нові квітки, коли народжувалися діти. Коли ж помирав хто, ставили хрест. Щоправда, Це було поширено не повсюдно. В порівнянні із розписом, квітів у витинанках бачимо менше.
Люди. В архітектурному сільському декоруванні, а до такого належать і витинанки, зображення людей було явище досить рідкісне, вишивання на рушниках людиноподібних богів пішло в небуття. У розписах стін майже не було зображень людей. Господарі хати, вважаючи себе частиною світу, не поспішали зображати подібних собі на стінах. Зате бачимо, в оточенні чого вони жили. Переважно то був рослинний, геометричний орнамент.
Одначе у випіканні коржиків і у витинанках, останнього століття ввійшли і люди. То здебільшого вершники на коні або пара — хлопець із дівчиною. Пари людей однакової статі, бо витинанки із дзеркальною симетрією бачимо на творах Н.Кушнір. Вони дуже гармонійно розмістилися поміж віття дерев, очевидно, що Дерев життя, бо там бачимо не тільки птахів, посередників між людьми і богами, а й дивовижну істоту, що є відголоском ще дохристиянських вірувань наших пращурів.
Боги. В добу атеїзму релігійні теми аж ніяк не заохочувалися. В тому числі і у витинанках. Тому усілякі зображення на подібну тему тлумачилися як просто якісь дивовижні. Йдеться про дохристиянських богів, напівбогів, духів. Та навіть якщо витинальники спеціально не ставили собі за мету, те проявлялося підсвідомо. Про що свідчить майже кожна витинанка О. Салюка, Н. Кушнір та інших. Бажаючи того чи ні Саїнка стала осередком збереження прадавньої культури Українии. Таке можна було б сказати і про витинанки Кам'янеччини Хмельницької області.
З політичним потеплінням у кінці XX століття прийшло і відродження забутих традицій у народному мистецтві України. Повною мірою це вплинуло і на без того потужний мистецький витинанковий осередок села Саїнки. І чи не найзначнішим витвором цього часу стала витинанка О.Салюка «Берегиня». На той час багато хто полюбив цю забуту давньоукраїнську богиню.
Це проста, бо із одного аркуша, і лише із дзеркальною симетрією витинанка. Разом із тим маємо досить складне зображення Берегині у вигляді Дерева життя. На його верхівці знаходиться розкішна голова Богині із горизонтально розставленими руками у вигляді тварин. На тлі Берегині проглядається ще одна постать. На вітах парами розміщені, ймовірно, духи, які живуть на цьому дереві поміж квітів.
Постать Берегині — Дерева життя — стоїть на землі, що надає твору ще більшої значимості як образу всього світу, а не просто декоративного узору.
Корінному селянинові Олександру Салюку, як і його односельцям-витинанкарям, вдалося уникнути згубного впливу натуралізму і фотографії західноєвропейської академічної вишколеості, які заполонили в останнє століття душі і голови більшості людей,
Саїнські витинанки ще і ще раз заставляють нас повернутися обличчям до витоків свого народу, до його багатотисячолітнього мистецтва, звичаїв і вірувань.
Сергій ТАНАДАЙЧУК
після вражень від свята "Українська витинанка"в м. Могилеві-Подільському Вінницької області
(Матеріал взято з журналу «Народне Мистецтво» 3-4.2002 р.)