Як відомо з історичних та науково-дослідницьких джерел, в місті Бар здавна існував гончарний промисел. В музейних і приватних зібраннях зберігається численна кількість зразків продукції барського гончарного промислу, які легко впізнати за їх стилістичними ознаками форми, розпису і технологічною якістю матеріалу. Вироби барських майстрів являють собою цілісне явище суспільної культурної спадщини. Спробуємо стисло окреслити в даній статті характерні ознаки барського народного гончарства. Слід одразу зауважити, що в Бару розвиток гончарства відбувався в двох напрямках, які для зручності умовно назвемо цеховий і звичайний. В основному вестимемо мову про цеховий, який виник і діяв, як усталена гончарська школа з чіткими стилістичними рисами з часів середньовіччя і до початку ХХ століття, тобто, до часу поширення промислово-технічного виробництва. Саме розвиток і утвердження промисловості спричинили занепад і зникнення кустарних народних промислів, в тому числі і цехового гончарства.
Культурну спадщину Вінниччини неможливо уявити без художніх надбань гончарів Бару. Вироби барських майстрів гончарства сьогодні прикрашають музейні експозиції видатних музеїв України і Росії. Витоки художніх традицій барських гончарів, вочевидь, сягають далеких середньовічних часів. Проте естетика гончарного розпису барчан і сьогодні хвилює і приваблює увагу колекціонерів, мистецтвознавців, науковців і інших дослідників культури подільського краю.
В середній школі № 1 міста Бар зберігається миска невідомого барського майстра, очевидно, виготовлена в час на межі ХІХ-ХХ століть. Ця миска є класичним зразком барського гончарства ХІХ-початку ХХ століття своєю формою і стилем розпису (іл. № 1). В центрі миски змальовано стилізований образ птаха на яблуневій квітучій гілці. По краю миски нанесено кілька темних ліній, що своєрідно обрамляють малюнок в центрі, а по вінцю миски намальовано хвилясту лінію, яка остаточно завершує всю композицію розпису. Вражає, в першу чергу, графічна вишуканість зображення птаха і гілки, що основується на вичерпному лаконізмі і образній точності ліній. Жодного зайвого штриха. Графіка ліній створює враження динамічної стрімкості в поставі самого птаха і цей динамізм підтримується лінійною експресією зображення квітучої яблуневої гілки. Образ птаха на гілці в розписах мисок на Поділлі найпоширеніший, але в кожному гончарному осередку майстри протягом тривалого часу виробили оригінальні стилістичні традиції малювання і цим були не схожі на інших. Розпис барських майстрів особливий своєю каліграфічною вишуканістю, яка, очевидно, культивувалася в практиці середньовічних гончарських цехів, де культура розписування регламентувалася цеховим уставом і чітко сповідувалася в кожному цеху усталеними правилами. Це засвідчують ті артефакти, що дійшли до нашого часу і зберігаються в музейних сховищах Києва, Львова, С-Петербурга та приватних зібраннях.
В Національному музеї народної архітектури і побуту НАНУ в селі Пирогів під Києвом зберігається миска невідомого барського майстра, яка близька стилем розпису до вищерозглянутої миски із барської СШ № 1, але композиційно розпис більш «розріджений», тобто, елементи малюнку не мають тієї щільності в розташуванні, яку ми спостерігаємо в попередньому зразку (іл. № 3). Також, в різних музеях є іще кілька мисок невідомих барських майстрів, які стилістично тотожні вище розглянутим. Мова про миску і полумисок, що в даний час зберігаються в фондах Національного музею-заповіднику українського гончарства в Опішному, про миску з колекції Музею етнографії та художнього промислу Інституту Народознавства НАНУ у Львові і полумисок з колекції Національного музею історії України. Тобто, названі твори барських гончарів стилістично дуже близькі і створюють враження авторської спорідненості, ніби розписувалися одним майстром. (іл. №4, 6) Остаточно стверджувати цього не можемо з певних об’єктивних причин.
Полумисок також належить до барської гончарської традиції. Ритмічний пояс по краю полумиска явно належить до барської школи, як і малюнок квітучої яблуневої гілки, але зображення птаха в даному разі не має тієї каліграфічної витонченості і динаміки, яку ми розглянули в попередніх зразках. Тут птах має форми, що наближені до натуральних. За відсутності аналогій важко сказати, чи це випадковість.
Два полумиски з фондів Вінницького обласного художнього музею безперечно також належать до барської гончарської школи, але трактування форм розпису близьке до натуралістичного (іл. №№ 5, 8). Тут відсутня стилізація форм, властивих вище розглянутим зразкам. І птахи і вазони формою наслідують натуральні образи. Ці два полумиски розписані одним майстром, адже зображення абсолютно тотожні. Декоративний фриз по краю полумиска, без сумніву, належить до барської традиції.
Невід’ємною складовою барського гончарства є виготовлення різноманітних корчаг і баньок, в яких повною мірою проявилося високе мистецтво гончарного формотворення на крузі. Барські баньки і корчаги, як правило, покривалися ззовні білим ангобом і розписувалися підполив’яним розписом зеленими, червоними та брунатно-коричневими фарбами. На відміну від мисок, баньки і корчаги розписувалися майже однотипно, в межах 3-ох орнаментних варіацій. Найпоширеніший орнаментний розпис корчаг і баньок являє собою спрощений фриз в кілька рядів із одноманітних елементів, що розташовується в верхній частині посудини навколо горловини. В деяких випадках ряди фризу розмежовуються горизонтальними лініями (іл. № 7). Проте, виготовлялися і відповідно декорувалися (розписувалися) порівняно великі і баньки і корчаги, що мали більш багатий орнаментальний розпис. Із таких великих посудин привертає увагу банька, що зберігається в фондах Національного музею-заповіднику українського гончарства в Опішному (іл. №2). Ця посудина має розкішний декоративний розпис в верхній частині, що вражає своєю святковістю і багатством форм, стилістичною цілісністю орнаментального мотиву, все тією ж каліграфічною довершеністю і динамізмом елементів, які ми мали можливість бачити в розписі миски із зібрання барської СШ № 1 (іл. № 1).
На жаль, мало імен гончарів збереглося в народній пам’яті, їх всього кілька і вони не мають гарантованого зв’язку з конкретними гончарними виробами, щоб було можливим впевнено говорити про їх мистецький внесок. Але один з барських майстрів подбав все таки про своє безсмертя і увічнив своє ім’я, підписуючи ним свої твори. Мова про Павла Самоловича. В колі барських гончарів він посідає особливе місце, завдяки сюжетним композиціям на полумисках, що нині є окрасою музейних колекцій в Києві і Санк-Петербурзі.
За певними припущеннями дослідників, Павло Самолович перебував деякий час в Косові, нинішньої Івано-Франківської області. Саме в косівських гончарів він запозичив спосіб ритованого малювання по сирому гончарному виробові і серед барських гончарів він єдиний, хто користувався ритованим малюнком. Очевидно, що Павло Самолович міг бачити, чи бути знайомим з творчістю Олекси Бахматюка, знаменитого гуцульського гончара, що прославився сюжетними гончарними розписами. Адже, серед барських майстрів гончарства Павло Самолович єдиний, хто творив на полумисках сюжетні композиції. Мова не про те, що Самолович був учнем Бахматюка, тому що сюжети Самоловича мають специфічне авторське трактування і по малюнку, і по змісту. Та й стилістика малювання у Самоловича зовсім далека від стилю розписів Олекси Бахматюка. Очевидно, що тут мовиться лише про змістовий вплив, а саме, відтворення в сюжетах сцен з містечкового побуту та народного життя, що в Бахматюка, що в Самоловича (іл. №№ 17, 20). Як зазначалося вище, Павло Самолович стоїть особняком в середовищі барських гончарів, проте він безумовно належить до барської гончарської традиції, тому що його сюжети на полумисках «пересипані» деталями і детальками чисто барської традиції – це і віночки по обводу полумиска, і окремі елементи в самих сюжетах, як декоративні окраси, що заповнюють порожні місця.
Отже, цехова традиція барського гончарства стилістично і технологічно особлива, оригінальна і має чіткі мистецькі і технічні ознаки, які не мають аналогій в інших гончарських осередках (іл. №№ 9-16). Але поряд із цеховою існувала і звичайна народна традиція, яка мала свої характерні риси і цим відрізнялася. Цікаво, що ці два явища в барському гончарстві, очевидно, існували одночасно завжди, або лиш під час короткого перехідного періоду. Слід сподіватися, що подальші археологічні і архівні дослідження прояснять ситуацію більш конкретно.
Звичайна народна традиція (повторно зауважую, що таке термінологічне визначення є чисто умовним і вжито для більшої зручності в поясненнях) мала свої формальні і декоративні осередкові ознаки і цим відрізнялася від інших гончарських традицій Поділля.
На жаль, цей пласт барської гончарної культури мало досліджений і належні йому предмети рідше зустрічаються в музейних зібраннях, а там, де є – кількість їх незначна. По-перше, тут форма мисок має кілька різновидів – зустрічаються конусоподібні, як у цехових, але більше форм з заломом. Форма миски з заломом зустрічається в багатьох інших осередках Поділля і таке поширення цієї форми є свідченням давності традиції. Проте, розпис тут не має аналогів в цеховій традиції, він наділений ознаками архаїчної самобутності і має численні варіації компонування. Напрошується припущення, що архаїзм орнаментного декорування зберігся з давніших часів, коли середньовічних гончарських цехів ще не було. Підтвердження чи заперечення таких припущень отримаємо лиш після грунтовних і глибоких досліджень.
Наявність на теренах одного осередку двох непохожих формотворчих і орнаментальних традицій є доволі унікальним фактом і зайвим свідченням недостатнього наукового вивчення, яке б дозволило в повній мірі осягнути дійсну реальність процесів, що відбувалися в нашій етнічній культурі в порівняно недалекі часи. Таке становище мусить породити в суспільстві громадянську ініціативу, результатом якої стали б рушійні процеси по створенню в Бару (і не тільки) повноцінного музейного закладу мистецького і краєзнавчого спрямування. Музей - це прообраз багатопрофільної просвітницької структури, на базі якої можуть відбуватися: освіта молоді, виховання дітей і молоді, науково-дослідна робота, вітчизняна і зарубіжна туристична діяльність, ефективна економічно-виробнича діяльність і т.п.
Барське гончарство є винятковим культурно-історичним явищем, на сьогодні мало вивченим, але значимість якого важко перебільшити по причині його давності в часі і високій мистецькій якості, як компонента етнічної культури Поділля.
Мистецтвознавець
Володимир ТИТАРЕНКО