Барське гончарство

Барське гончарство

Як відомо з історичних та науково-дослід­ницьких джерел, в місті Бар здавна існу­вав гончарний промисел. В му­зейних і приватних зібраннях зберігається численна кількість зразків продукції барського го­нчарного промислу, які легко впізнати за їх стилістичними ознаками форми, розпису і тех­нологічною якістю матеріалу. Вироби барських майстрів яв­ляють собою цілісне явище сус­пільної культурної спадщини. Спробуємо стисло окреслити в даній статті характерні ознаки барського народного гончар­ства. Слід одразу зауважити, що в Бару розвиток гончарства відбувався в двох напрямках, які для зручності умовно назве­мо цеховий і звичайний. В ос­новному вестимемо мову про цеховий, який виник і діяв, як усталена гончарська школа з чіткими стилістичними рисами з часів середньовіччя і до почат­ку ХХ століття, тобто, до часу поширення промислово-тех­нічного виробництва. Саме роз­виток і утвердження промис­ловості спричинили занепад і зникнення кустарних народних промислів, в тому числі і цехо­вого гончарства.

Культурну спадщину Він­ниччини неможливо уявити без художніх надбань гончарів Бару. Вироби барських май­стрів гончарства сьогодні при­крашають музейні експозиції видатних музеїв України і Росії. Витоки художніх традицій бар­ських гончарів, вочевидь, ся­гають далеких середньовічних часів. Проте естетика гончар­ного розпису барчан і сьогодні хвилює і приваблює увагу ко­лекціонерів, мистецтвознавців, науковців і інших дослідників культури подільського краю.

В середній школі № 1 мі­ста Бар зберігається миска не­відомого барського майстра, очевидно, виготовлена в час на межі ХІХ-ХХ століть. Ця миска є класичним зразком барсько­го гончарства ХІХ-початку ХХ століття своєю формою і сти­лем розпису (іл. № 1). В центрі миски змальовано стилізований образ птаха на яблуневій кві­тучій гілці. По краю миски на­несено кілька темних ліній, що своєрідно обрамляють малю­нок в центрі, а по вінцю миски намальовано хвилясту лінію, яка остаточно завершує всю композицію розпису. Вражає, в першу чергу, графічна вишука­ність зображення птаха і гілки, що основується на вичерпному лаконізмі і образній точності ліній. Жодного зайвого штри­ха. Графіка ліній створює вра­ження динамічної стрімкості в поставі самого птаха і цей динамізм підтримується ліній­ною експресією зображення квітучої яблуневої гілки. Образ птаха на гілці в розписах мисок на Поділлі найпоширеніший, але в кожному гончарному осередку майстри протягом трива­лого часу виробили оригінальні стилістичні традиції малюван­ня і цим були не схожі на інших. Розпис барських майстрів осо­бливий своєю каліграфічною­ вишуканістю, яка, очевидно, культивувалася в практиці се­редньовічних гончарських цехів, де культура розписування регламентувалася цеховим уставом і чітко сповідувалася в кожному цеху усталеними правилами. Це засвідчують ті артефакти, що ­дійшли до нашого часу і зберіга­ються в музейних сховищах Ки­єва, Львова, С-Петербурга та приватних зібраннях.

В Національному музеї на­родної архітектури і побуту НАНУ в селі Пирогів під Ки­євом зберігається миска неві­домого барського майстра, яка близька стилем розпису до ви­щерозглянутої миски із барської СШ № 1, але композиційно ­розпис більш «розріджений», тобто, елементи малюнку не мають тієї щільності в розташу­ванні, яку ми спостерігаємо в попередньому зразку (іл. № 3). Також, в різних музеях є іще кілька мисок невідомих бар­ських майстрів, які стилістич­но тотожні вище розглянутим. Мова про миску і полумисок, що в даний час зберігаються в фондах Національного музе­ю-заповіднику українського го­нчарства в Опішному, про мис­ку з колекції Музею етнографії та художнього промислу Інсти­туту Народознавства НАНУ у Львові і полумисок з колекції Національного музею історії України. Тобто, названі твори барських гончарів стилістично дуже близькі і створюють вра­ження авторської споріднено­сті, ніби розписувалися одним майстром. (іл. №4, 6) Остаточно стверджувати цього не можемо з певних об’єктивних причин.

Полумисок також належить до барської гончарської тради­ції. Ритмічний пояс по краю полумиска явно належить до барської школи, як і малюнок квітучої яблуневої гілки, але зображення птаха в даному разі не має тієї каліграфічної витон­ченості і динаміки, яку ми роз­глянули в попередніх зразках. Тут птах має форми, що набли­жені до натуральних. За відсут­ності аналогій важко сказати, чи це випадковість.

Два полумиски з фондів Ві­нницького обласного худож­нього музею безперечно також належать до барської гончар­ської школи, але трактування форм розпису близьке до нату­ралістичного (іл. №№ 5, 8). Тут відсутня стилізація форм, влас­тивих вище розглянутим зраз­кам. І птахи і вазони формою наслідують натуральні образи. Ці два полумиски розписані одним майстром, адже зобра­ження абсолютно тотожні. Де­коративний фриз по краю полу­миска, без сумніву, належить до барської традиції.

Невід’ємною складовою барського гончарства є виго­товлення різноманітних корчаг і баньок, в яких повною мірою проявилося високе мистецтво гончарного формотворення на крузі. Барські баньки і корчаги, як правило, покривалися ззов­ні білим ангобом і розписува­лися підполив’яним розписом зеленими, червоними та бру­натно-коричневими фарбами. На відміну від мисок, баньки і корчаги розписувалися майже однотипно, в межах 3-ох орна­ментних варіацій. Найпоши­реніший орнаментний розпис корчаг і баньок являє собою спрощений фриз в кілька рядів із одноманітних елементів, що розташовується в верхній ча­стині посудини навколо горло­вини. В деяких випадках ряди фризу розмежовуються гори­зонтальними лініями (іл. № 7). Проте, виготовлялися і відпо­відно декорувалися (розписува­лися) порівняно великі і баньки і корчаги, що мали більш бага­тий орнаментальний розпис. Із таких великих посудин при­вертає увагу банька, що зберіга­ється в фондах Національного музею-заповіднику українсько­го гончарства в Опішному (іл. №2). Ця посудина має роз­кішний декоративний розпис в верхній частині, що вражає своєю святковістю і багатством форм, стилістичною цілісністю орнаментального мотиву, все тією ж каліграфічною доверше­ністю і динамізмом елементів, які ми мали можливість бачити в розписі миски із зібрання бар­ської СШ № 1 (іл. № 1).

На жаль, мало імен гончарів збереглося в народній пам’яті, їх всього кілька і вони не ма­ють гарантованого зв’язку з конкретними гончарними ви­робами, щоб було можливим впевнено говорити про їх мис­тецький внесок. Але один з бар­ських майстрів подбав все таки про своє безсмертя і увічнив­ своє ім’я, підписуючи ним свої твори. Мова про Павла Самоло­вича. В колі барських гончарів він посідає особливе місце, зав­дяки сюжетним композиціям на полумисках, що нині є окрасою музейних колекцій в Києві і Санк-Петербурзі.

За певними припущеннями дослідників, Павло Самолович перебував деякий час в Косові, нинішньої Івано-Франківської області. Саме в косівських го­нчарів він запозичив спосіб ри­тованого малювання по сирому гончарному виробові і серед барських гончарів він єдиний, хто користувався ритованим малюнком. Очевидно, що Пав­ло Самолович міг бачити, чи бути знайомим з творчістю Олекси Бахма­тюка, знаме­нитого гуцуль­ського гончара, що прославився сюжетними гончарними розписами. Адже, серед барських майстрів гон­чарства Павло Самолович єди­ний, хто творив на полумисках сюжетні композиції. Мова не про те, що Самолович був уч­нем Бахматюка, тому що сю­жети Самоловича мають спе­цифічне авторське трактування і по малюнку, і по змісту. Та й стилістика малювання у Само­ловича зовсім далека від стилю розписів Олекси Бахматюка. Очевидно, що тут мовиться лише про змістовий вплив, а саме, відтворення в сюжетах сцен з містечкового побуту та народного життя, що в Бахма­тюка, що в Самоловича (іл. №№ 17, 20). Як зазначалося вище, Павло Самолович стоїть особ­няком в середовищі барських гончарів, проте він безумовно належить до барської гончар­ської традиції, тому що його сюжети на полумисках «пере­сипані» деталями і детальками чисто барської традиції – це і віночки по обводу полумиска, і окремі елементи в самих сюже­тах, як декоративні окраси, що заповнюють порожні місця.

Отже, цехова традиція бар­ського гончарства стилістично і технологічно особлива, ори­гінальна і має чіткі мистецькі і технічні ознаки, які не мають аналогій в інших гончарських осередках (іл. №№ 9-16). Але поряд із цеховою існувала і звичайна народна традиція, яка мала свої характерні риси і цим відрізнялася. Цікаво, що ці два явища в барському гончарстві, очевидно, існували одночасно завжди, або лиш під час короткого перехідного періоду. Слід сподіватися, що подаль­ші археологічні і архівні до­слідження прояснять ситуацію більш конкретно.

Звичайна народна традиція (повторно зауважую, що таке термінологічне визначення є чисто умовним і вжито для більшої зручності в пояснен­нях) мала свої формальні і де­коративні осередкові ознаки і цим відрізнялася від інших гончарських традицій Поділля.

 

На жаль, цей пласт барської гончарної культури мало дослі­джений і належні йому пред­мети рідше зустрічаються в музейних зібраннях, а там, де є – кількість їх незначна. По-пер­ше, тут форма мисок має кілька різновидів – зустрічаються ко­нусоподібні, як у цехових, але більше форм з заломом. Форма миски з заломом зустрічаєть­ся в багатьох інших осередках Поділля і таке поширення цієї форми є свідченням давності традиції. Проте, розпис тут не має аналогів в цеховій традиції, він наділений ознаками архаїч­ної самобутності і має численні варіації компонування. Напро­шується припущення, що арха­їзм орнаментного декорування зберігся з давніших часів, коли середньовічних гончарських цехів ще не було. Підтверджен­ня чи заперечення таких при­пущень отримаємо лиш після грунтовних і глибоких дослі­джень.

Наявність на теренах одно­го осередку двох непохожих формотворчих і орнаменталь­них традицій є доволі унікаль­ним фактом і зайвим свідчен­ням недостатнього наукового вивчення, яке б дозволило в повній мірі осягнути дійсну реальність процесів, що відбу­валися в нашій етнічній куль­турі в порівняно недалекі часи. Таке становище мусить поро­дити в суспільстві громадян­ську ініціативу, результатом якої стали б рушійні процеси по створенню в Бару (і не тіль­ки) повноцінного музейного закладу мистецького і краєз­навчого спрямування. Музей - це прообраз багатопрофільної просвітницької структури, на базі якої можуть відбуватися: освіта молоді, виховання ді­тей і молоді, науково-дослідна робота, вітчизняна і зарубіжна туристична діяльність, ефек­тивна економічно-виробнича діяльність і т.п.

Барське гончарство є винят­ковим культурно-історичним явищем, на сьогодні мало ви­вченим, але значимість якого важко перебільшити по причи­ні його давності в часі і високій мистецькій якості, як компо­нента етнічної культури Поді­лля.

Мистецтвознавець

Володимир ТИТАРЕНКО        






Date   Опубліковано: 2019-02-22    



Інші Виставки