Дитинство Олександра Ковальчука пройшло в с. Тростянці Тростянецького району. Найкращими його друзями й порадниками були бабуся Анастасія Степанівна та дідусь Василь Степанович. І хоч діти, зазвичай, не сприймають повчань дорослих, хлопчик дослухався до бабусиних порад, а дідусь був найкращим другом дитинства. Доброта й любов, якою був оточений з юних літ, дала свободу поведінки і вчинків. А це головне, коли ти вільний художник, бо тільки вільна людина може творити. Бабусина світлиця, завжди чисто прибрана, у будь-яку пору року вабила зір вишивками. Оті узори, вимережені гладдю на скатертині, покривалі, рушниках, що обрамляли ікони та фотокартки, бентежили дитячу уяву. Прості, на перший погляд, але такі красиві й легкі для сприйняття, вони не злиняли в пам'яті митця. Олександрові й досі сниться, що приїздить до села, де на нього чекають бабуся з дідусем.
Справжньою школою для хлопця став завод торгівельного обладнання, де працював у товаристві 10 художників-оформлювачів. Вони не мали фахової освіти, але були гарними ремісниками (в найкращому значенні цього слова) і залюбки ділилися досвідом.
У Львівській академії декоративно-ужиткового мистецтва Олександр Михайлович не просто вивчав ази професійної майстерності, а відкривав для себе пласти народної творчості. Писанку полюбив з першого курсу. Через рік познайомився з писанкарем Іваном Фірчуком, який жив у с. Вижник, біля Вижниці, і мав колекцію, що нараховувала (у 1974 році!) 7 тисяч писанок.
— Це не могло не вражати, — пригадує художник. — Орнаменти — такі наші, рідні. Так почалося захоплення писанкою, якою хворів цілий рік. Робив ескізи, хотів зробити кращі орнаменти, ніж ті, що бачив. І лише через рік зрозумів — першоджерела настільки гарні, що їх не потрібно удосконалювати. А на п'ятому курсі створив батик-диптих «Писанка життя», де гармонійно поєднав свої бажання, любов до писанки і зміг скористатися власними напрацюваннями. В духовному мистецтві зберігається найцінніше, що в нас є, — краса, відшліфована часом. І для того, щоб знайти власну мову, з цим постійно прожити.
На третьому курсі під керівництвом Зиновії Михайлівни Шульги Олександр Ковальчук писав наукову роботу «Образ на склі». В той час далеко не кожен художник знав, що така ікона існує. Так з'явилося ще одне захоплення — українська народна ікона, про яку Олександр Михайлович може розповідати годинами.
Ікона на склі — не точне зображення святого, а відтворення події сюжету. Вони з'явилися з появою скла. У XVIII столітті в Україні скло було дефіцитним, люди варили його самотужки, ставилися до нього шанобливо. Ікона на склі — не канонічна хатня ікона, яка була у церкві. Вона дешевша за канонічну, простіша і... ближча до людей, зрозуміліша за своїм трактуванням. Трохи наївна, примітивна, але цей примітив — першооснова, адже не кожний професійний художник зможе зробити такий відбір. Ікони на склі малювала вся Європа, весь світ, не тільки українці. Але це й надбання української культури. Найбільшого розповсюдження ікона на склі здобула в кінці 19-го — на початку 20-го століття.
Ікони на склі Олександра Ковальчука тяжіють до народної наївності, але з професійним ставленням до малюнка та особливою декоративною виразністю: стилізація та вільне трактування образів у площинно-контурному виконанні є життєстверджувальними. Всі його роботи випромінюють християнську радість Воскресіння Христового. Використовуючи традиційні біблійні сюжети, митець створює надзвичайно красномовці композиції — «Свята Варвара», «Св. Ілля-пророк», «Христос — лоза виноградна», «Страшний Суд», «Богородиця під куполами», «Святий Георгій», «Богородиця в ружах», «Покрова», «Різдво», «Богородиця Неопалима Купина», «Святий Миколай», «Архистратиг Михаїл», «Богородиця Почаївська». Всього в доробку митця близько 200 ікон на склі, які він любовно називає образами.
В іконах художника особливу роль відіграє квітка, що ототожнюється з променистим сонцем і подається на фоні золота, насамперед — у зображеннях Богородиці, яка нагадує найяскравішу квітку серед квітів. Але, якщо в професійній іконографії застосовували біблійні рослини (лілеї або троянди), то народні маляри також прикрашали і звичайними польовими квітами.
«Основним лейтмотивом творчості Олександра Ковальчука є звернення до сюжетів, пов’язаних з легендами, переказами, віруваннями, — зауважує мистецтвознавець, член Національної спілки художників України Надія Юрченко. — В малюнку та кольорі його композиції нагадують саме барокову українську ікону XVIII ст. Яскравими барвами за особистою технологією художник відтворює своє бачення національної традиції. Завдяки крупно змальованим формам з навмисним порушенням пропорцій, декоративним кольорам та певній деталізації святі з характерними українськими етнічними рисами виглядають величними. Твори естетично укомпоновані у прості дерев'яні рами, що нагадують перетини вікон, з яких дивляться святі образи, де активний колір крізь скло ніби випромінює особливе сяйво».
Якщо ікони для Олександра Ковальчука — хобі, то гобелени — улюблена робота. Його килими — тепле, різнобарвне диво, на яке хочеться не тільки дивитися, а ще й доторкнутися як до живої істоти — обережно та ніжно... Гобелен — результат величезної праці художника, процесу роботи глядач не бачить і навіть не здогадується, наскільки він складний.
Однією з визначальних рис народного мистецтва з позиції сучасності є мотив вічного філософського символу — «вазона». Багато років художник розроблює тему найцікавішого гобелена — «Дерево життя» — картину з вовни, льону та штучного волокна. Закодована у подільському килимі мудрість предків доводить, що головне вже знайдено, решта — тільки варіації. Тому автор свідомо відмовляється від варіативності і майже повністю повторює давній подільський орнамент. Його вазон на білому тлі — це прадавній народний сюжет, який прийшов до нас із глибини тисячоліть і є алегорією життя. Горщик (або дерево) — алегорія землі, звідки починається життя, яке йде до зросту, квітне; потім розпущені квіти і опущені голівки — вже до схилу літ; нижче рівня землі — потойбічне життя. З краю картини проростають дівчинка-квітка і хлопчик-квітка — циклічність життя.
Тож бажаємо Олександру Ковальчуку, аби ниточка його Долі була довгою і яскравою, а він тішив своїх шанувальників новими мистецькими проектами.
Валентина СТОРОЖУК