Слубський Володимир Тихонович народився  1 липня 1955 року в с.Довжок Ямпільського району. Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України з 2005 року. Гончарним мистецтвом займається з юності, хоча в роду митця гончарів не було. Володимиру самостійно вдалося вивчити властивості місцевої глини і, наполегливо працюючи досягти майс­терності.

 В роботі з глиною майстер творить свою особливу, ні на що не схожу  гончарську пісню, у якій замість слів і куплетів — прекрасні глиняні витвори. Тонкі, аж, здається, прозорі, як пелюстки, дивного рожевого кольору, з не менш дивними візерунками на поверхнях. Його вироби є відгомоном духовної культу­ри наших предків-трипільців, які майже шість тисячоліть тому уже розписували мінеральними фарбами  глиняний посуд, оздоблювали його фігурками культових домашніх тварин та знаками вогню.

  В кераміці Володимира озивається до нас сива давнина. Свої горнята, миски, макітри, стилізовані амфори, дзвоники Володимир Слубський розписує загадковими орнаментами, які вишукує у далекої ми­нувшині. Вироби гончара вражають своєю формою і вишуканою графікою. Навісні і хвилясті лінії, кола, ромби, спіралі, це — символи, якими давні люди позначали сили природи і відтворювали їх на кухликах , мисках, глечиках.

  Слубський є активним учасником  обласних і всеукраїнських виставок та пленерів гончарів. З 1986 року бере участь у всеукраїнських пленерах каменотесів «Подільський оберіг» (с.Буша Ямпільльського району). Всього в  творчому доробку майстра  нараховується більше 2000 виробів. А нині він презентує свою творчість вже на четвертій персональній виставці.

  «Можливо, у глядачів  виникне питання – чому після «трипільської  тематики»   такий різкий поворот до  розмальованих мисок подільської  старовини?», –  запитує майстер. І сам пояснює: «При відвідуванні Андріївського узвозу мене зачарували косівські розписні  вироби. Поступово знайшов інформацію про розписні подільські миски. Згодом Володимир Титаренко, з допомогою своїх однодумців, випустив книгу «Миски Поділля», яка також стала  моїм підручником.  Зрозуміло, що косівські розписні  вироби відрізняються від  подільських, але  їх об’єднує  обрядовість».

  Щодо сьогоднішньої виставки, у Володимира Тихоновича спочатку  було  бажання повторити старих майстрів, але рука все одно  малювала ту пташку і квітку, яка, мабуть, сидить десь в глибині творчої душі. Саму ідею майстру подала його внучка, яка з радістю вигукувала: «Дідусю, подивись на сонечко! Ой, як їх багато!». Звичайно, то були соняшники, які вона називала «квітка – сонечко», а у дідуся серце защеміло від бажання, щоб усі ці  «сонечка» світили мирним світлом усім дітям України.

  Митець впевнений, що тепер, коли хтось там вирішив переробляти увесь лад життя, ламати нашу психіку, створювати штучні ерзац-обряди, винищувати  національну неповторність, знання минулого це –  жива, цілюща вода.  «Хочеться працювати над нашими багатовіковими традиціями, навіть якщо вони  будуть   просто виконувати функцію прикраси чи сувеніру» – переконливо говорить Володимир Тихонович Слубський.