Ткані рушники і скатерки-обруси Східного Поділля

Ткані рушники і скатерки-обруси Східного Поділля

Витоки народ­них традицій ткання рушників та скатерок губляться в далекій давнині і з цієї причини мають важливе значення в нашій за­гальній суспільній культурі. Як правило, ткані рушники і скатерки мають орнаментне заповнення по всій площині тканини і тому представляють науковий інтерес для дослідників, адже орнаментика є важли­вим інформативним джерелом, що таїть в собі давні духовні і світоглядні знання її першо­творів, тобто наших пращурів. Переоцінити важливість орна­ментів в народному мистецтві неможливо, і цим пояснюється актуальність теми даної статті.

Народне ткацтво рушників і скатерок на теренах Віннич­чини надзвичайно багате і роз­маїте. В допромислову епоху домашній ткацький промисел був поширений повсюдно, і тому до нашого часу зберегла­ся велика кількість автентич­них пам’яток, як в приватній власності так і в музейних ко­лекціях, що дає чудову мож­ливість для вичерпного обсте­ження і наукового дослідження цієї галузі народної художньої творчості.

Чому рушники і скатерки мають тотожне орнаментуван­ня? Очевидно тому, що мають споріднену обрядову функцію, адже скатерка має форму знач­но ширшого рушника. Тобто, скатерка є той самий − рушник, призначення якого покривати стіл. Функціональна спорідне­ність скатерки і рушника, оче­видно, сформувалася в первіс­ні часи буття етносу. Вагомим аргументом на підтвердження цього припущення є орнамент­ні традиції. Як правило, май­стер-ткач використовував одну і ту ж усталену орнаментну традицію при виготовленні і рушника і скатерки. Це поваж­ний факт, який підказує нам, що і скатерка, і рушник осно­вуються на спорідненості об­рядової функції.

Східне Поділля в орнамент­ній традиції тканих рушників і скатерок не однорідне. Пів­денна територія цього регіону, що тягнеться вздовж лівого берега Дністра, має суттєві відмінності ткацьких традицій від решти території. Мова про домашнє ткацтво рушників і скатерок в Піщанському, Крижопільському, Ямпільському, Томашпільському районах, де прослідковується послідовна етнографічна близькість з ет­нічним мистецтвом молдован і румун, тому це тема окремої статті. Отже, зосередимо увагу на суто подільській ткацькій традиції, для якої властива ет­нічна цілісність і чітко вираже­на стилістична та образна спо­рідненість.

Візьмімо для наочності і під­твердження висловлених вище тез і міркувань три тканих руш­ники з відносно віддалених один від одного райо­нів Вінниччини – Теплицького, Тульчинського і Барського, тобто схід, центр, захід області. Географічне роз­логе розташування осередків високохудожнього ткацтва пе­реконливо свідчить про міцну давню закоріненість і стиліс­тично-образну цілісність ет­нічних орнаментних традицій. Ці три зразки тканих рушників мають настільки споріднений орнаментний рисунок, що створюють враження єдиного осередку (іл.1-6).

Для осмислення мистець­кого та технологічного рів­ня домашнього ткацтва слід торкнутися технічної сторони цього давнього народного про­мислу. Виготовлення простого полотна забезпечував горизон­тальний ткацький верстат на дві підніжки, тобто двома під­ніжками почергово мінялося положення ниток основи, чим забезпечувалося рівномірне почергове переплетення ниток піткання і основи. Рушники, які ми розглядаємо, виготовля­ються на такому ж ткацькому верстаті, але який має 12 під­ніжок, де кожна підніжка ре­гулює положення певної групи ниток основи. Саме уміння майстра оперувати підніж­ками дозволяє творити орна­ментальний візерунок тканого рушника. До цього додаймо іще уміння майстра-ткача опе­рувати кольоровими нитками піткання, адже виткане узор­не полотно рушника пронизує паралельне кольорове напов­нення, що створює додаткове орнаментальне і смислове на­ вантаження.1

Отже, орнаментна система рушника мала складну побудову рисунка і прихований сакральний зміст. Таємничість сакрального змісту забезпечу­валася знаково-символьними елементами, що мають певне значення, тобто, несуть певну інформацію. На жаль, дослід­ники досі не можуть з певні­стю трактувати орнаментні символи і знаки, адже їхні витоки давно втрачені, а наукове осмислення розпочалося порівняно недавно і потребує складного комплексного засто­сування цілого ряду наукових дисциплін, таких як археологія і археографія, історія, фолькло­ристика, міфологія, етнологія та ін. Важливим чинником в успішному досягненні чітких результатів в прочитанні ет­нічної орнаментики, також, є відношення до цієї проблеми відповідних наукових установ Національної Академії наук і державних культурологічних структур, які в нинішніх со­ціально-політичних умовах в Україні недооцінюють важ­ливості даної проблеми. Поки що нею переймаються лише поодинокі дослідники-ентузіа­сти, що діють переважно само­тужки і стихійно. Ясна річ, що зусилля на такому рівні дають надзвичайно скромні і непевні результати. Проте, археологіч­ний артефакт доби пізнього па­леоліту з Мізинської стоянки, що орієнтовно датується двад­цятим тисячоліттям до н.е., маю на увазі відомий орнамен­тований браслет із мамонтової кістки, в порівнянні з наведе­ними тканими орнаментами рушників, має високий рівень тотожності (іл.1). Думаю, це достатній аргумент для пошу­ку витоків нашої орнаментики в часових глибинах тисячоліть.

В духовному житті україн­ців тканий рушник чи скатерка виконує сакрально-ритуальну функцію, яка формувалася на ідеологічній основі предків­ського вчення про Всесвіт і за­кони буття в ньому. В світлиці кожної сільської і міської хати на покутті стояв Дідух, опере­заний тканим рушником, як символ життєдайності пред­ківського Роду. Перед Дідухом стояв покритий тканою скатер­кою-обрусом стіл, своєрідний духовний символ домашнього престолу-вівтаря-жертовника, на якому завжди лежала хлі­бина-жертва Богам і пращурам в потойбіччі, також накрита тканим рушником. Ритуальна функція стола підсилювалася загально прийнятою родинною забороною класти на стіл будь- які речі, наприклад, одяг чи що-небудь інше із домашнього вжитку. Ця заборона знімала­ся лиш на момент родинного застілля чи будь-яких інших святкових учт. Отже, тканий рушник і скатерка-обрус є не­змінним атрибутом поважних священних дійств і ритуалів і саме ця його сакральна функ­ція визначала його важливість в повсякчасному житті, яка підсилювалася орнаментною наповненістю самої тканини.2

Наведені вище зразки тка­них рушників належать до ви­нятково мистецьких і походять з осередків, які залишають­ся досі не ідентифікованими. Єдиний осередок, що його вда­лося виявити і поверхово ви­вчити це село Стрільчинці Не­мирівського району. В цьому селі творчо працювала когорта майстрів ткацтва високого мис­тецького рівня. Слід зауважити важливий факт, що тут ткачами були виключно чоловіки. Од­носельці досі пам’ятають іме­на Миколи Рибачука, Юхтима Залізняка та інших майстрів.

Стрільчинецькі рушники із розряду найскладніших ткаць­ких технологій, про які було висловлено на початку даної статті На іл.2 бачимо зра­зок стрільчинецького тканого рушника кінця ХІХ століття, де майстер-ткач активно ви­користав два кольори основи білий і чорний. Ці ж кольори присутні в певній мірі і в піт­канні, в якому також активна роль відведена червоному. Та­ким чином, використовуючи лише три кольори, ткач досяг високомистецької колористич­ної гри всього орнаменту руш­ника, який цілісний і інтенсив­ний за рисунком орнаментних форм. Тобто в результаті маємо високохудожній продукт тра­диційного народного ткацтва. Такий рушник гідний бути в найвибагливішій музейній експозиції, як зразковий взірець нашої етнічної культури. Даний артефакт мудро було б використовувати в своїх твор­чих прагненнях сучасним май­страм ткацтва, яких, на жаль, так мало бачимо на виставках.3

Уваги заслуговують ткані рушники і скатерки-обруси майстрів Літинщини, які ба­чимо іноді на численних ви­ставках народ­ного мистецтва. Порівняно зі стрільчинецьким рушником, що його ми розглянули, ткані рушники Літинщини здають­ся стриманішими за орнамен­тикою, але це лиш на перший погляд, тому що тут майстри ткацтва застосовують ті ж тех­нічні можливості, лиш корис­туються переважно білим ко­льором ниток основи і піткання (іл.3). Орнаментний рисунок тут стриманіший по формі, але не менш вишуканий і доскона­ло виконаний, тобто, колорис­тична і графічна стриманість надають виробу елегантної досконалості. Зате в окремих деталях орнаментики майстри Літинщини користуються пов­ним арсеналом кольорів, де колористика зреалізовується витончено і майстерно.

Особливою традицією орнаментування користували­ся майстри ткацтва в селах Мурованокуриловецького району. Тут сміливо вводилися в орна­мент рушників і скатерок-об­русів орнаментні мотиви із ки­лимарської традиції (іл.4). Крім того, окремі елементи в орнаментах рушників Мурова­нокуриловеччини мають ана­логії в орнаментиці вишивок низзю. Ці факти є прямими підтвердженнями загальної і послідовної цілісності етнічної орнаментної культури подолян, її образотворчої закоріненно­сті, в основі якої завжди була світоглядна духовна концепція.

4В невеликій статті фак­тично неможливо охопити в усій повноті весь пласт тако­го потужного явища, яким є домашнє ткання рушників та скатерок-обрусів на Поділлі.

Розмаїття орнаментальних варіацій подібне до нашого пі­сенно-фольклорного розмаїття, бо, переконаний: і рушнико­ве ткацтво, і пісенні традиції є вічними продуктами нашої загальної духовно-мистецької етнічної культури. Трепетно і шанобливо сприймати етнічну спадщину свого народу спро­можна лише просвітлена знан­нями душа. Ця стисла стаття покликана запалити маленьку свічечку в пітьмі часу. Тягні­мося до світла наших славних предків, бо саме для нас і на­ шого безсмертя вони жили і творили протягом тисячоліть. Ткані скатерки-обруси та руш­ники є лише частиною безмеж­ного поля нашої невмирущої душі.

Мистецтвознавець

Володимир ТИТАРЕНКО






Date   Опубліковано: 2018-05-11    



Інші Виставки