Витоки народних традицій ткання рушників та скатерок губляться в далекій давнині і з цієї причини мають важливе значення в нашій загальній суспільній культурі. Як правило, ткані рушники і скатерки мають орнаментне заповнення по всій площині тканини і тому представляють науковий інтерес для дослідників, адже орнаментика є важливим інформативним джерелом, що таїть в собі давні духовні і світоглядні знання її першотворів, тобто наших пращурів. Переоцінити важливість орнаментів в народному мистецтві неможливо, і цим пояснюється актуальність теми даної статті.
Народне ткацтво рушників і скатерок на теренах Вінниччини надзвичайно багате і розмаїте. В допромислову епоху домашній ткацький промисел був поширений повсюдно, і тому до нашого часу збереглася велика кількість автентичних пам’яток, як в приватній власності так і в музейних колекціях, що дає чудову можливість для вичерпного обстеження і наукового дослідження цієї галузі народної художньої творчості.
Чому рушники і скатерки мають тотожне орнаментування? Очевидно тому, що мають споріднену обрядову функцію, адже скатерка має форму значно ширшого рушника. Тобто, скатерка є той самий − рушник, призначення якого покривати стіл. Функціональна спорідненість скатерки і рушника, очевидно, сформувалася в первісні часи буття етносу. Вагомим аргументом на підтвердження цього припущення є орнаментні традиції. Як правило, майстер-ткач використовував одну і ту ж усталену орнаментну традицію при виготовленні і рушника і скатерки. Це поважний факт, який підказує нам, що і скатерка, і рушник основуються на спорідненості обрядової функції.
Східне Поділля в орнаментній традиції тканих рушників і скатерок не однорідне. Південна територія цього регіону, що тягнеться вздовж лівого берега Дністра, має суттєві відмінності ткацьких традицій від решти території. Мова про домашнє ткацтво рушників і скатерок в Піщанському, Крижопільському, Ямпільському, Томашпільському районах, де прослідковується послідовна етнографічна близькість з етнічним мистецтвом молдован і румун, тому це тема окремої статті. Отже, зосередимо увагу на суто подільській ткацькій традиції, для якої властива етнічна цілісність і чітко виражена стилістична та образна спорідненість.
Візьмімо для наочності і підтвердження висловлених вище тез і міркувань три тканих рушники з відносно віддалених один від одного районів Вінниччини – Теплицького, Тульчинського і Барського, тобто схід, центр, захід області. Географічне розлоге розташування осередків високохудожнього ткацтва переконливо свідчить про міцну давню закоріненість і стилістично-образну цілісність етнічних орнаментних традицій. Ці три зразки тканих рушників мають настільки споріднений орнаментний рисунок, що створюють враження єдиного осередку (іл.1-6).
Для осмислення мистецького та технологічного рівня домашнього ткацтва слід торкнутися технічної сторони цього давнього народного промислу. Виготовлення простого полотна забезпечував горизонтальний ткацький верстат на дві підніжки, тобто двома підніжками почергово мінялося положення ниток основи, чим забезпечувалося рівномірне почергове переплетення ниток піткання і основи. Рушники, які ми розглядаємо, виготовляються на такому ж ткацькому верстаті, але який має 12 підніжок, де кожна підніжка регулює положення певної групи ниток основи. Саме уміння майстра оперувати підніжками дозволяє творити орнаментальний візерунок тканого рушника. До цього додаймо іще уміння майстра-ткача оперувати кольоровими нитками піткання, адже виткане узорне полотно рушника пронизує паралельне кольорове наповнення, що створює додаткове орнаментальне і смислове на вантаження.
Отже, орнаментна система рушника мала складну побудову рисунка і прихований сакральний зміст. Таємничість сакрального змісту забезпечувалася знаково-символьними елементами, що мають певне значення, тобто, несуть певну інформацію. На жаль, дослідники досі не можуть з певністю трактувати орнаментні символи і знаки, адже їхні витоки давно втрачені, а наукове осмислення розпочалося порівняно недавно і потребує складного комплексного застосування цілого ряду наукових дисциплін, таких як археологія і археографія, історія, фольклористика, міфологія, етнологія та ін. Важливим чинником в успішному досягненні чітких результатів в прочитанні етнічної орнаментики, також, є відношення до цієї проблеми відповідних наукових установ Національної Академії наук і державних культурологічних структур, які в нинішніх соціально-політичних умовах в Україні недооцінюють важливості даної проблеми. Поки що нею переймаються лише поодинокі дослідники-ентузіасти, що діють переважно самотужки і стихійно. Ясна річ, що зусилля на такому рівні дають надзвичайно скромні і непевні результати. Проте, археологічний артефакт доби пізнього палеоліту з Мізинської стоянки, що орієнтовно датується двадцятим тисячоліттям до н.е., маю на увазі відомий орнаментований браслет із мамонтової кістки, в порівнянні з наведеними тканими орнаментами рушників, має високий рівень тотожності (іл.1). Думаю, це достатній аргумент для пошуку витоків нашої орнаментики в часових глибинах тисячоліть.
В духовному житті українців тканий рушник чи скатерка виконує сакрально-ритуальну функцію, яка формувалася на ідеологічній основі предківського вчення про Всесвіт і закони буття в ньому. В світлиці кожної сільської і міської хати на покутті стояв Дідух, оперезаний тканим рушником, як символ життєдайності предківського Роду. Перед Дідухом стояв покритий тканою скатеркою-обрусом стіл, своєрідний духовний символ домашнього престолу-вівтаря-жертовника, на якому завжди лежала хлібина-жертва Богам і пращурам в потойбіччі, також накрита тканим рушником. Ритуальна функція стола підсилювалася загально прийнятою родинною забороною класти на стіл будь- які речі, наприклад, одяг чи що-небудь інше із домашнього вжитку. Ця заборона знімалася лиш на момент родинного застілля чи будь-яких інших святкових учт. Отже, тканий рушник і скатерка-обрус є незмінним атрибутом поважних священних дійств і ритуалів і саме ця його сакральна функція визначала його важливість в повсякчасному житті, яка підсилювалася орнаментною наповненістю самої тканини.
Наведені вище зразки тканих рушників належать до винятково мистецьких і походять з осередків, які залишаються досі не ідентифікованими. Єдиний осередок, що його вдалося виявити і поверхово вивчити це село Стрільчинці Немирівського району. В цьому селі творчо працювала когорта майстрів ткацтва високого мистецького рівня. Слід зауважити важливий факт, що тут ткачами були виключно чоловіки. Односельці досі пам’ятають імена Миколи Рибачука, Юхтима Залізняка та інших майстрів.
Стрільчинецькі рушники із розряду найскладніших ткацьких технологій, про які було висловлено на початку даної статті На іл.2 бачимо зразок стрільчинецького тканого рушника кінця ХІХ століття, де майстер-ткач активно використав два кольори основи білий і чорний. Ці ж кольори присутні в певній мірі і в пітканні, в якому також активна роль відведена червоному. Таким чином, використовуючи лише три кольори, ткач досяг високомистецької колористичної гри всього орнаменту рушника, який цілісний і інтенсивний за рисунком орнаментних форм. Тобто в результаті маємо високохудожній продукт традиційного народного ткацтва. Такий рушник гідний бути в найвибагливішій музейній експозиції, як зразковий взірець нашої етнічної культури. Даний артефакт мудро було б використовувати в своїх творчих прагненнях сучасним майстрам ткацтва, яких, на жаль, так мало бачимо на виставках.
Уваги заслуговують ткані рушники і скатерки-обруси майстрів Літинщини, які бачимо іноді на численних виставках народного мистецтва. Порівняно зі стрільчинецьким рушником, що його ми розглянули, ткані рушники Літинщини здаються стриманішими за орнаментикою, але це лиш на перший погляд, тому що тут майстри ткацтва застосовують ті ж технічні можливості, лиш користуються переважно білим кольором ниток основи і піткання (іл.3). Орнаментний рисунок тут стриманіший по формі, але не менш вишуканий і досконало виконаний, тобто, колористична і графічна стриманість надають виробу елегантної досконалості. Зате в окремих деталях орнаментики майстри Літинщини користуються повним арсеналом кольорів, де колористика зреалізовується витончено і майстерно.
Особливою традицією орнаментування користувалися майстри ткацтва в селах Мурованокуриловецького району. Тут сміливо вводилися в орнамент рушників і скатерок-обрусів орнаментні мотиви із килимарської традиції (іл.4). Крім того, окремі елементи в орнаментах рушників Мурованокуриловеччини мають аналогії в орнаментиці вишивок низзю. Ці факти є прямими підтвердженнями загальної і послідовної цілісності етнічної орнаментної культури подолян, її образотворчої закоріненності, в основі якої завжди була світоглядна духовна концепція.
В невеликій статті фактично неможливо охопити в усій повноті весь пласт такого потужного явища, яким є домашнє ткання рушників та скатерок-обрусів на Поділлі.
Розмаїття орнаментальних варіацій подібне до нашого пісенно-фольклорного розмаїття, бо, переконаний: і рушникове ткацтво, і пісенні традиції є вічними продуктами нашої загальної духовно-мистецької етнічної культури. Трепетно і шанобливо сприймати етнічну спадщину свого народу спроможна лише просвітлена знаннями душа. Ця стисла стаття покликана запалити маленьку свічечку в пітьмі часу. Тягнімося до світла наших славних предків, бо саме для нас і на шого безсмертя вони жили і творили протягом тисячоліть. Ткані скатерки-обруси та рушники є лише частиною безмежного поля нашої невмирущої душі.
Мистецтвознавець
Володимир ТИТАРЕНКО