«Наша Маланка
та й ледащиця
На споді штани
зверху спідниця…»
Щедрівка
Останнім часом в українців зросла цікавість до культурної спадщини власного народу, глибинної суті нашої автентичної культури – народних свят, фольклору та обрядовості. І тут виникає багато запитань, на які ще немає єдиної узгодженої відповіді, і одне з них − хто такі Маланка і Василь? Зрозуміло, що ці фольклорні персонажі, з якими пов’язані карнавальні обрядові дії мають дуже давнє походження. «Цілковита відсутність християнських мотивів і символів, з одного боку, й розвинута структура ритуалів господарської, шлюбної, очисної магії – з другого, засвідчують глибокі язичницькі витоки народної обрядової традиції «Маланка» − вказує відомий дослідник української новорічної обрядовості О. Курочкін. Він також зазначає, що «прототипом цієї карнавальної постаті можна вважати Макош» [4, с.150-151].
Отже, християнська свята Меланія, день пам’яті котрої відзначався в останній день року, замінила більш давній образ богині Макоші, яка увійшла до пантеону найважливіших язичницьких богів Київської Русі. Вона була богинею родючості, покровителькою жінок, допомагала породіллям під час пологів, сприяла в жіночих справах − особливо в прядінні. Б. Рибаков вважає її богинею «земного плодородия» і посередницею між небом і землею [9, c. 128]. Митрополит Іларіон (І. Огієнко) зауважує, що «у цій богині дослідники міфологи добачували сонцеву сестру, богиню дощу» [1 c. 109]. Дослідник індо-українських зв’язків С. Наливайко виводить слово «Макоша» з індійського, що в перекладі означає Велика Богиня [5, с. 94]. Рибаков трактує слово «Макоша», як матір коша (збору, урожаю). «Макошь (если верно именно такое правописание) вполне может быть осмыслена как Ма-кошь − мать хорошего урожая»[10].
Якщо Маланка є прототипом Великої Богині, то дуже дивним видається її карнавальний образ, роль якого зазвичай виконує парубок, перевдягнутий у жіночий одяг. До того ж, і у фольклорі Маланка досить часто постає невмілою господаркою
Як помастить, так помиє.
Стоять миски під лавкою
Та заросли муравкою.
Стоять горшки під другою
Та заросли усугою [6, c.209]
У чому ж тут справа? Чи міг народ так зневажливо ставитися до Великої Богині? Розібратися в ситуації нам допоможе давній автентичний фольклор. Наведемо текст відомої щедрівки про Маланку.
Ой, учора із вечора
Пасла Меланка два качура.
Пасла, пасла, припасала,
В чистім полі заблукала.
Ой там Василько плужком оре,
А Маланочка йому говорить:
−Ой, Василю, Васильочку,
Як заведеш додомочку,
Посію тебе в городочку.
Буду тебе шанувати,
Сім раз на день поливати, /2/
Щосуботоньки проривати
[8, с. 146].
Зі слів щедрівки можна зробити висновок про досить дивну поведінку Маланки. Вона обіцяє Василю винагороду – посіяти, поливати, проривати. Такі послуги, були б доречними для рослини (квітки василька), а не для чоловіка, який оре поле плужком. Можна припустити, що в щедрівці оспівуються події в різних просторово-часових вимірах.
У давнину наші предки святкували Новий рік ранньою весною. Взимку, коли вся природа неначе помирала, Богиня родючості могла перебувати серед мертвих. На зв’язок Маланки із потойбічним світом у Новорічну ніч також вказує фольклорний матеріал.
Ой паночку, Рахманочку,
Пусти з нами Маланочку
Із квітами, із дутками,
З хорошими парубками
[3, c.132]
За народними віруваннями рахмани тісно пов’язані з культом предків. «Мерці здавна звуться в нас також рахманами; живуть вони на південному Сході в далекій країні», − пише Іван Огієнко [1, с.242]. Отже, Богиня родючості взимку перебуває у царстві рахманів або в царстві мертвих, і щедрувальники просять випустити її погуляти.
Відповідно християнського Василя ми можемо асоціювати з Велесом, язичницьким божеством багатства і родючості, володарем Нави (світу мертвих). С. Наливайко вважає Велеса чоловіком Макоші. «Мокоша стояла на Горі, тоді як її божественний чоловік Велес, стояв на Подолі, на березі Почайни» [5, c.94]. В перекладі з грецької ім’я Василь означає «пан», «господар», «цар». Досить часто в щедрівках Василя ще називають черчиком:
Весна-красна Маланочка,
А ще кращий Василюню.
Ой черчику Васильчику,
Посію я ті в городчику,
Буду я ті шанувати,
Три рази на день підливати,
І вершечки зщипувати,
Маланочку затикати.
У Івана Нечуй-Левицького можна прочитати: «... весна описується як славна пані череватая, що зачерчилась на трьох синів: на пашничка, конюшка і земчика» [7, c.29]. Слово «зачерчилась» тут вжито в значенні завагітніла трьома синами. За аналогією можна припустити, що черчик-Васильчик є уособленням чоловічої плідної сили, божеством, яке запліднює землю. Він же є чоловіком чи нареченим Богині родючості Маланки (Макоші), з яким вона повинна вступити в шлюбні стосунки, щоб був урожай на наступний рік.
Василь знає шлях з потойбічного світу Нави у світ реальний Яву, який можна подолати в Новорічну ніч, і виводить Маланку з царства мертвих. Щоб потрапити з Нави у Яву, вони пересікають водний рубіж. В піснях про Маланку часто зустрічається ситуація, коли Маланка опиняється біля води і мочить свій одяг, зокрема фартух. Щоб приховати від ворогів факт втечі, в щедрівках приховується справжня причина мокрого одягу Маланки і даються інші, часто абсурдні пояснення:
На ополонці ложки мила.../2/
Ложку, тарілку упустила /2/
Ложку, тарілку діставала,
Біленький фартух замочила.
Наша Маланочка в Дністрі була,
Дністрову воду пила,
На камені ноги мила,
Тонкий фартух замочила...
[3, c.199]
Наша Маланка біль білила,
Тонкий фартух замочила.
Повій, вітре, буйнесенький,
Висуши фартух тонесенький.
Повій, вітре, з яру, з яру,
Висуши фартух краще жару.
Повій, вітре, із болота
Висуши фартух краще злота.
Повій, вітре, туди-сюди
Висуши фартух, піду між люди
[ 8 , c.147].
У варіанті щедрівки, записаної К.В. Широцьким, фартух у Маланки золотий, що опосередковано свідчить про її непросте, мабуть божественне, походження [12, c.10].
Втікачку переслідують потойбічні сили, щоб повернути її назад у підземелля. Щоб збити ворогів з пантелику, заплутати сліди, народ вдається до переодягання і маскування. І замість однієї справжньої Богині по селах ходять ватаги маланкарів. У кожній ватазі своя ряджена (підмінна) Маланка, а в її свиті Василь, Дід, Баба, Коза і гурт охоронців − стражники, драгуни, улани чи козаки з військовими атрибутами. Наявністю справжньої і підмінної Маланки можна пояснити двозначну її характеристику. В одних щедрівках Маланка змальовується як гарна господиня, що допомагає своєму чоловіку, в інших же навпаки – вона невміла ледащиця. В одних ватагах це підмальований хлопець у жіночому одязі, в інших − красуня матір з пишною статурою. «У деяких селах українського Подністров’я (села Голосків, Кептинці Кам’янець-Подільського району Хмельницької області) за оповідями інформаторів, замість хлопця на роль Маланки вибирали гарну огрядну жінку, яка мала дітей і була щасливою в шлюбі», − вказує О.В. Курочкін [3, с.201]. Парубок – уособлення Маланки підмінної, жінка-матір мабуть є образом справжньої Богині родючості.
Можна припустити, що час перебування Василя в реальному світі в образі людини обмежений, з променями ранкового сонця він зможе бути у світі Яви лише у вигляді квітки василька. Саме в Новорічну ніч, коли Богиня родючості вирвалася з царства мертвих, а Бог плодючості і багатства ще не втратив людської подоби, вони можуть вступити в шлюб. Від їхнього священного шлюбу залежать добробут на землі, родючість рослин і плодючість тварин. Цей шлюбний зв’язок уособлюють і обрядові хліби «Маланка» та «Василь», які у новорічну ніч лежать на святковому столі один на одному, захищені магічним колом з часнику [11, с.18]. Селяни цієї ночі не сплять на печі і не палять в ній, щоб Маланці було де переночувати зі своїм чоловіком. «Тому то піч на Маланки мусить бути чисто вимащена», «щоб не кляла, що не вимащена». Ніхто у цю ніч не спить на печі, не сидить, нічого на неї не кладуть... Василь з Маланкою приходить танцювати на печі − аби їм не перешкоджати»....[2, с.116].
Тема весілля дуже широко представлена в новорічних обрядових діях, фольклорі та повір’ях. Юрби ряджених грають весілля Маланки підмінної, щоб обдурити духів з того світу. Таке весілля справді перетворюється на фарс з веселими розвагами, ось як про це пише О.Курочкін: «Замість традиційної ікони останні, в дусі карнавальної інверсії, «благословляли» затулою від печі, рублем і качалкою або чимось іншим, що потрапляло під руку. Далі дійство немовби переносилося до церкви. Наслідуючи справжню церемонію, наречені тримали в руках «вічки» – качани кукурудзи, обвиті вінками з сухого барвінку чи аспарагусу, на голові вінки з бур’яну або сухого бадилля...» [3, c. 158]
Весілля Маланки і Василя було початком нового року, що започатковує нове життя, пробудження природи.
Серед обрядових дій, що відбуваються в новорічну ніч можна також назвати змагання ватаг ряджених маланкарів. Вони, як правило, відбувалися опівночі на роздоріжжях або на мостах чи кладках через потік. Змагання були як індивідуальні, так і колективні. В індивідуальних поєдинках кожна ватага виставляла свого рядженого представника. Починали боротьбу зазвичай ряджені «ведмеді», іноді їхнього поєдинку вистачало, щоб визначити, яка ватага перемогла, а іноді справа доходила до колективного змагання хто кого потіснить. Команда, що програла пропускала переможців щедрувати першими.
Поєдинок на містку, на рубежі двох світів, відділених водою, та ще й опівночі міг знаменувати поєдинок з представниками потойбічного світу, які гоняться за Маланкою, а обдаровування ряджених – відкупним пожертвуванням потойбічним силам за Маланку.
Отже, справжня Маланка − не ледащиця, а наведена у епіграфі фраза з щедрівки – натяк господарям, що до хати разом із рядженими дідами (духами предків із Нави) завітала Маланка підмінна, роль якої на себе перебрав парубок.
Етнолог, кандидат історичних наук, доцент
Світлана ТВОРУН
Література:
1. Іларіон митрополит. Дохристиянські вірування українського народу. /І. Огієнко. – К.: Обереги, 1992. – 424 с.
2. Килимник С.І. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні /С.І.Килимник. – К. Обереги, 1994. – Кн. 1. (т.1 Зимовий цикл, т.2. Весняний цикл). – 400 с.
3. Курочкін О.В. Українські новорічні обряди: “Коза” і “Маланка” (з історії народних масок). /О.В. Курочкін – Опішне, 1995. - 378 с.
4. Курочкін О. Українці в сім’ї європейській: звичаї, обряди, свята /О.В. Курочкін – К., Бібліотека українця, 2004. – 246 с.
5. Наливайко С.І. Індо арійські таємниці України /С.І. Наливайко. – К.: Вид. Центр “Просвіта”, 2004. – 448 с.
6. Народні пісні з-над Дністра в записах Євгенії Ярошинської. – К.: Музична Україна, 1972. – 323 с.
7. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу: ескіз української міфології /І. Нечуй-Левицький. – К.: Обереги, 1992. – 88 с.
8. Одвічна Русава (етнографія та фольклор с. Стіна на Поділлі) /Вінницький обласний центр народної творчості. – Вінниця: ТОВ “Консоль”, 2003. – 224 с.
9. Рыбаков Б.А. Язычество древней Руси./ Б.А. Рибаков – Москва: Наука, 1988. – 784 с.
10. Рыбаков Б. А. Язычество древних славян. /Б.А. Рыбаков. [Електронний ресурс] http://www.e-reading.club/ chapter.php/49565/40/Rybakov_-_ Yazychestvo_drevnih_slavyan.html
11. Творун С.О. Українські обрядові хліби: На матеріалах Поділля. /С.О. Творун. – Вінниця: Книга-Вега, 2006 р. – 96 с.
12. Широцький К.В. Подільські колядки та щедрівки (їх історичний розвиток і смисл) / Передрук з журналу “Православная Подолия” за 1908 рік. – Хотин, 1991. – 32 с.