Традиційний одяг будь-якої місцевості має свої локальні особливості, які створюють неповторне обличчя народ­ної культури кожного регіону, стають своєрідною візитівкою краю.

Одним з таких унікальних елементів одягу Східного Поді­лля є давній головний убір жі­нок – каптур з рантухом. Каптур одягали дівчині на весіллі, після того, як зняли вінок і розплели косу. Поверх каптура зав′язува­ли рантух.

Автентичних каптурів (як і рантухів) збереглося дуже мало: два – у фондах Вінниць­кого обласного краєзнавчого музею, один – в Тиманівському музеї історії села Тульчинсько­го району, один – в колекції ГО «Етномайстерня Коло» (пода­рований Є.М.Причепієм), ще кілька –в приватних колекціях. Елементи старовинних голов­них уборів зберігаються у Наці­ональному музеї імені Андрея Шептицького. На сьогодні учас­ниці ГО «Етномайстерня Коло» відтворили 8 каптурів та ранту­хів з автентичних зразків.

Чому їх так мало збереглося? Мабуть, на це є декілька при­чин. На Поділлі каптурі носили «в часи обгорток (горбаток, за­пасок, гуньок)». Пізніше зʼяви­лись спідниці і хустки, деякий час вони існували паралельно, а потім ці елементи одягу почали відходити.

На початку ХХ століття вони майже повністю вийшли з ужит­ку. Зі свідчень Гната Танцюри: «До 1900-х рр. зятківські жін­ки завʼязували («завірчували») голову не хусткою, а наміткою. Намітка – тонке доморобне по­лотно (1,5 м завдовжки) білого або темно-бурого кольору. Його спеціально крохмалили і вика­чували – прасували гарячим, круглим каменем. Повʼязува­ли – «завірчували» теж спеці­ально, пришпилювали шпиль­ками, донизу попускали в два боки довгі «крила». Місцевий піп вважав цей жіночий убір за «язичеський» і вигонив із цер­кви жінок у намітках. Жінки до церкви в намітках уже не ходи­ли, але держали їх у скрині «на смерть». Старі жінки, умираю­чи, заказували, щоб їх поховали у намітці. Останній раз жінку в намітці в Зятківцях поховали в 1916 році.» (Гнат Танцюра «Весілля в селі Зятківцях», Київ, редакція часопису «Наро­дознавство», 1998, стр.338.)

Євген Причепій, доктор фі­лософських наук, професор, співавтор книги «Вишивка Східного Поділля», передає спогади жінки з с.Куниче Кри­жопільського району Вінниць­кої області, яка віддала йому каптура: «Вона розповідала, що носили його давно, ще за Ніко­лая ІІ. Під час весілля каптура перекидали через хату – хто спіймає, той наступний весілля матиме».

Незважаючи на це, у весіль­них піснях збереглося немало згадок саме про каптурі та ран­тухи.

Давній головний убір можна зро­бити і з сучасних матеріалів. Для відтворення східнопо­дільського каптура нам зна­добиться щільна біла тканина (краще старовинна, домоткана або сучасна щільного перепле­тення), а також – шматок тем­ної тканини (бажано чорного кольору), нитки акрилові для вишивання (можна шерсть, му­ліне), копіювальний папір, но­жиці, голка.

На папері окреслюємо коло приблизно 18 см в діаметрі і перемальовуємо малюнок майбутнього каптура. (Для зручності можна відмалювати чверть малюнка і перенести його на всі сторони) (фото 1). Переносимо малюнок через копіювальний папір на тканину (фото 2).

Починаємо вишивати гладдю, невеликими стіб­ками за малюнком. Не за­буваємо звірятись з оригі­налом (фото 3, 4).

Коли верхня частина готова − вишиваємо окре­мо стрічку. Вираховуємо її довжину:

L=πD=2πr  (r– радіус кола, D – діаметр кола, L – довжина кола, Π – 3.14)    3.14х18=56.52

Оскільки діаметр в нас 18 см, стрічка має бути довжиною приблизно 57см. Додаємо по 1,5см з двох сторін на припуски. Наносимо малюнок на стрічку і вишиваємо (фото 5,6).

Коли всі вишиті деталі готові, починаємо збира­ти каптур (фото 7). Складає­мо виши­тий верх і стрічку лицем до лиця і зшиваємо швом «назад голка»(фото 8).

Зверніть увагу, що над ліні­єю зʼєднання стрічки з верхом, в багатьох каптурах прошито по колу чорну смужку (фото 9). В деяких каптурах ззаду вставлено «клинчик», деякі − без нього (фото 10,11).

Робимо такий в себе (фото 12,13). Каптурі мають підклад­ку, зроблену з домотканого полотна. Вирізаємо з тканини коло трохи менше за вишиту ча­стину, а смужку − трохи більшу за вишиту стрічку, бо при зʼєд­нанні підкладка має невеличкі збірки по всьому колу. Під­шиваємо підкладку до чорної полоси внизу потайними стіб­ками. (фото 14). В отвір протя­гуємо мотузку, щоб зав´язувати головний убір. Каптур готовий.

Колись на рантухи ткали серпа­нок − ніжний,з розрідженими нитками. (фото 15). На сьогод­нішній день найближчий від­повідник це − аптечна марля. Розмір сучасної марлі, яка най­краще підходить – 90х500 см. Колір можна змінити за допо­могою фарбування в розчинах кави, чаю, цикорію. Краї старих рантухів у більшості випадків мали виткані кольорові смужки і невеличкі елементи орнамен­ту. Ми пропонуємо їх вишити (фото 16).

Для того, щоб рантух гарно виглядав і тримав форму, його обовʼзяково потрібно на­крохмалити, висушити і випра­сувати. До речі, вишивати краї краще на вже накрохмаленому виробі. Готовий рантух обмоту­ють навколо каптура і зав´язу­ють бантом.

Записала

Наталя СЕНТЕМОН

Повний текст за посиланням: http://etnomaysternyakolo.blogspot.com/2017/09/blog-post.html