Власійчук Дмитро Іванович

Власійчук Дмитро Іванович

«Корифей подільської витинанки» так хмільничани називають Дмитра Власійчука, жителя свого міста, майстра стародавнього виду деко­ративно-прикладного мистецтва витинанки, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України, відмінника народної освіти. За 55 років плідної творчої праці в курортному містечку Хмільник, куди в 1963 році, після за­кінчення Вижницького училища прикладного мистецтва з фаху різьби по дереву, Дмитро Іва­нович був направлений як художник-дизайнер на місцеву меблеву фабрику. З того часу доля майстра тісно пов’язана з Поділлям. Здобув вищу освіту у Вінницькому педагогічному ін­ституті. 33 роки працював вчителем образот­ворчого мистецтва, креслення, народознавства та етики у місцевій загальноосвітній школі №1 і одночасно вів дитячу студію, де навчав учнів аплікації соломкою, різьбленню по дереву, фло­ристиці, писанкарству, витинанці тощо. Нині Дмитро Іванович працює викладачем відді­лу образотворчого мистецтва у Хмільницькій школі мистецтв, де прищеплює дітям любов до народного мистецтва, виховує своїх послідов­ників.

Майбутній митець народився у мальовничо­му селі Малятинці Кіцманського району Чернівецької області, що на Буковині. Село має давню історію. Його жителі пишаються своїми відомими односельцями. Крім Дмитра Власій­чука ця благодатна земля зростила письменни­ка Івана Кушнірика, поета та художника Сте­фана Шимановича, а також довгожителя Їллю Чорнолицького, чиє імʼя носить сільський ет­нографічний музей.

15 березня 2014 року Дмитро Вла­сійчук відзначив 78 років від дня народження. Гортаючи сторінки життєвого і творчого шляху майстра, переконуєшся, що він завжди перебу­ває у творчому неспокої, постійно прагне удо­сконалення в своїй улюбленій справі.

В дитинстві Дмитро вирізнявся серед од­нолітків спостережливістю, поміркованістю, мрійливістю та допитливістю. Його вабило все красиве: природа, живопис, вироби май­стрів декоративно-прикладного мистецтва, ар­хітектурні пам’ятки… Цікавився українською історією і традиціями. Мало хто бачив його на футбольному полі, в компаніях ровесників, чи де-інде ще. Любив усамітнитися, злитися з природою і годинами милуватися краєвидами та вдихати пахощі трав.

На святі "Українська витинанка"В сім’ї Власійчуків − Марії Іванівни та Івана Танасійовича, Дмитро був єдиною дитиною. В 1944 році, коли хлопчику виповнилося 7 років, батько загинув на війні, мама в свої 58років ві­дійшла в потойбічний світ. Родичі кажуть, що талант він успадкував від батька, який мав гар­ний голос та любив малювати.

Односельці частенько казали, що Власійчу­кова дитина «не господарська». В його руках завжди був олівець, як талісман, подарований Надією Бідак, вчителькою початкових класів. В скрутні післявоєнні часи школярі писали чор­нильними ручками з бузини. Таким диво-ін­струментом багато не помалюєш, тому олівець для Дмитра був справжньою знахідкою, безцін­ним подарунком, тому і пильнував, щоб ні в якому разі не загубити в полі, куди бігав на замальовки.

Після закінчення 10 класів, Дми­тро зі своїм художнім доробком подався до Вижницького учили­ща прикладного мистецтва, де йому делікатно порадили зверну­тися до знаних художників за консультацією, що він і зробив. В Чер­нівецькому обласному осередку Національної спілки художників України Дмитро познайо­мився зі знаними на Буковині художниками − Корнелієм Дзержиком і Одаркою Кисилицею. Перейнявши від них досвід роботи в створені живописних робіт, майбутній митець через рік вступив до училища. На другому курсі навчан­ня його призвали на строкову службу в армію. Дмитро три роки служив зв’язківцем, ці війська тоді називали армійською інтелігенцією. Завдя­ки своєму хисту, військовослужбовець Власій­чук був і картографом, і художником, і писарем секретної служби. Завжди був у полі зору. Від армійців і служивих командного складу Дми­тро мав повагу. Там він і закохався у Галину, молоду привабливу продавчиню воєнторгу, яка через рік після демобілізації Дмитра, стала його вірною дружиною. В 1961 році народила сина Валерія. Нині подружжя тішиться внучкою Ва­лентиною, яка, як і її батько Валерій Дмитро­вич, закінчила з відзнакою Вінницький полі­технічний університет і працює програмістом.

Витинанкою Дмитро Іванович почав займа­тися несподівано для себе у 80-і роки. З його розповіді ми дізналися про перші спроби май­стра. А розпочалося все з того, що одного дня, повертаючись з роботи, зайшов Дмитро Івано­вич у молочний магазин, де звернув увагу на паперові серветки з ажурно вирізаними краями, які прикрашали полиці магазину. Також його погляд зупинився на мережаному паперовому головному уборі у вигляді корони, в якому красувалася молода продавчиня Галина. Саме вона і провела майстер-клас для молодого хлопця з виготовлення цього ажурного дива. Та значимість і цінність витинанки він зрозумів лише тоді, коли познайомився з ві­домою витинанкаркою, фоль­клористкою, краєзнавцем, етнографом Марією Руден­ко із с.Слободи-Яришівської Могилів-Подільського райо­ну під час проведення в 1991 році в Могилеві-Подільському Всеукраїнського свята народ­ного мистецтва «Українська витинанка». З того часу цей оригінальний вид мистецтва заполонив його душу. Як каже Дмитро Іванович: «В солод­кій його неволі я перебуваю й досі. Для мене витинанка − не­від’ємна частина мого буття, вона надає можливість поринути у глиб віків та краще зрозуміти власний народ».

З того часу минуло чверть століття. Дми­тро Власійчук набув широкого визнання на Вінниччині та далеко за її межами. Темою для його творів стають враження та спостережен­ня чарівного світу природи, але переважна більшість сюжетів пов’язана з українськими традиціями та святами. Важливою у його твор­чості залишається українська історія, її трагіч­ні сторінки, пов’язані з голодомором, війною, Чорнобилем… Особливого натхнення надає художнику українська пісня, ліричні слова якої знаходять у мереживі витинанок свої зримі образи. Твори хмільницького митця експонують­ся на всеукраїнських, обласних виставках декоративно-прикладного мистецтва, зберігаються у вінницьких обласних музеях, Могилів-Поділь­ському будинку народ­ної творчості та музеї народного мистецтва ім.М.А.Руденко, картин­ній галереї Вінницького політехнічного універ­ситету та у приватних колекціях в Польщі, Ру­мунії, Англії, Німеччині, США, Канаді та інших країнах. На батьківщині майстра у с.Малятин­ці Чернівецької області створена кімната-музей. Його витинанки демон­струються в книгах, зо­крема в кіноповісті Васи­ля Остапова «Та понеси з України». Важко пе­релічити його доробок. На сьогодні у майстра понад 2000 шедеврів та 100 персональних виставок у Вінниці, Києві, Хмільнику та інших містах. Важко перелічити початківців, які освоїли ази мистецтва витин­карства та писанкарства, дякуючи майстер-кла­сам Дмитра Власійчука. За 15 років роботи в Хмільницькій дитячій школі мистецтв, 30 його учнів вступили до університетів на відділення декоративно-прикладного мистецтва.

Думка про проведення персональної вистав­ки на своїй батьківщині не покидала майстра впродовж багатьох років. Та як, кажуть в наро­ді, ніщо не буває випадковим. Згодом під проводом директора учбово-методичного центру куль­тури Буковини Миколи Шкрібляка, в рамках мистецької акції «Обмінні виставки між облас­тями України» відбулась довгоочікувана виставка в Буковині. На ній виступив Микола Шкрібля­к: «Молитва до Бога простежується в кожній деталі, у кожному кольорі, у кожній формі,- це все сокровенна молитва за рідну землю. У ви­тинанці Власійчука переплелися всі образи на­ції, що підносить твори подільського митця до кращих зразків народного мистецтва України».

Дмитро Іванович пробував свої сили у різних видах народного мистецтва: аплікації соломкою, папером та тка­нинами, різьба по дереву, живопис, флористи­ка, писанкарство…, але витинанки в його твор­чості займають особливе місце.

Нових мистецьких відкриттів Вам, Дмитре Івановичу, Хай не покидає вас відчуття творчо­го неспокою. Хай людська пошана і розуміння додають Вам сил і творчості.

Олена НАЗАРЕЦЬ








Інші Виставки