Філінська Людмила Леонідівна

Філінська Людмила Леонідівна

Народний майстер, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України

Народилася 10 квітня у 1946 р. в с. Лаврівка Вінницької області. В родині було четверо дітей, а в маминої мами було дев’ятеро братів та сестер. Жили вони поряд дружно та весело.

Дитинство припало на післявоєнні роки. Матеріально було дуже важко. Діти працювали нарівні з дорослими, зі спогадів : «Дитинство то безкінечна робота, доводилося працювати на городі, на колгоспних полях, а ще доглядати менших братів. Проте була робота і для душі, я, в дитинстві, разом з бабусею Марією і прабабусею Мартою вишивала. А в школу доводилось ходити за 3 кілометри до сусіднього села. Але поки йдеш до школи то бачиш як зароджується день на обрії».

«Не було в дитинстві і ніяких іграшок. Одного разу побачила на річці вмерзлу в лід дерев'яну розписану пташечку. Кинулася за нею, не думаючи, - і провалилася в крижану воду. Дякувати Богу - жінка на березі прала, покидала рушники - витягнула, врятувала. А пташка так і залишилася в льоду...»

А ще Філінська пам’ятає старого єврея, що їздив по селах з возиком і міняв на старе ганчір'я різні господарські дрібнички, а серед них і керамічні свищики. Як їх хотілося! Та де ж взяти тих непотрібних ганчірок, коли й потрібних не вистачає. Але знайшла якусь фуфайку (ой, і сварили потім!), виміняла. Ось воно, таке маленьке глиняне пташеня, ще й співає! Через багато років майстриня буде сотнями робити такі маленькі теплі співочі пташечки, коники, баранчики, щоб і інші діти могли відчути таку саму радість, як вона колись в дитинстві.

В ті дитячі роки, мабуть, і заклалися головні риси її характеру - працелюбність, сила духу, вміння з нічого зробити щось, потреба творити.

У 1967 р. закінчила Дубенське педагогічне училище (Рівненська обл.) за спеціальністю вчитель початкових класів.

Більшу частину свого трудового життя Людмила Леонідівна пропрацювала вихователькою в дитячому садочку. Її невгамовна натура перетворила групу, в якій працювала, на творчу майстерню, де з задоволенням діти, і педагоги навчалися усьому новому.

І весь час відчувався певний пошук. Що вона шукала - може й сама не знала. Роботи з паперу, фольги, бісеру, пластиліну, журнали, книги, Димківська керамічна іграшка. І у 1986 р. це привело мене до першої і незабутньої зустрічі з майбутнім вчителем Луцишиним О.Г.

З цієї хвилини почалося нове життя і хоча зовсім нелегке, зате щасливе. Бо коли людина знаходить свою стежку в житті, то будь-які перешкоди долаються з радістю.

Олексій Григорович посміювався з тендітної жінки: - Яка глина? Та це у вас минеться. Але він тоді ще не знав її завзяття й наполегливості. І почалися книжки про кераміку, специфічні інструменти і багато глини. А вона часто була неналежної якості. Вже зроблені роботи тріскалися, в печі інколи розривалися на дрібні шматочки. Але Філінську вже було не зупинити. Луцишин зрозумів, що ця учениця на вітер слів не кидає, з неї буде толк, і почав потихеньку відкривати секрети гончарного ремесла.

І поступово глина повністю полонила її — стала провідною ниткою у житті й творчості. Творячи своє глиняне диво, пані Людмила поєднавши ажурність витинанки і глиняну іграшку винайшла нову техніку виготовлення керамічних писанок та пташечок — філігрань .

Нині майстриня створює традиційну «живу» писанку, керамічну писанку, глиняну іграшку, витинанки, але все ж робота з глиною посідає чільне місце у її творчості.

З 1989 по 2007 р. вона постійна учасниця всіх обласних мистецьких заходів та багатьох виставок у Національній спілці майстрів народного мистецтва України, конференцій, фестивалів.

У 1989 р. стала ініціатором створення Музею мистецтва та побуту Поділля (у 1993 р. присвоєно звання «Народний музей»), яким керувала до 2003 р.

Протягом багатьох років Людмила Леонідівна працвала практиком-наставником Оратівського будинку дитячої творчості та викладачем Приватної школа «АІСТ», нині проводить постійно діючі уроки, виставки, майстерні, передає дітям свої знання та вміння. Має й ученицю Ніколаєву Вікторію, яка в свою чергу має учня Діденко Михайла. Такому природньому і, разом з тим неочікуваному вибору онучки Насті Філінської, яка, закінчивши політех, веде у школі гур­ток кераміки, творчим пошукам і знахідкам невістки Наташі, ну і, звичайно, найбільше - роботам наймо­лодших - Елі та Марка.

...Отже, не даремно все було, зачепилася ниточка - буде продовження справі.

Наталя Сентемон


Виставка у світлиці: Виставка кераміки “У творчому колі Людмили Філінської” 2016








Інші Виставки