Чмерук Роман Васильович

Чмерук Роман Васильович

        «Живу так, щоб залишити слід на землі і щоб згадали люди добрим словом» – таким було життєве кредо Романа Чмерука, майстра гончарного мистецтва із надросянського краю.

          На мистецькому видноколі його ім’я широко відоме. Сумно лише з того, що ніхто вже не перейме досвід та вміння гончара. В березні 2014 року раптово, в своїх 57 років, майстер пішов із життя. Він був яскравим взірцем для кожного, хто бажає зреалізувати свій талант в древньому ремеслі і почуватися щасливим від думки, що працюєш і твориш для людей, для суспільства, для країни.

        Роман Чмерук − гончар у першому поколінні. Ні його батько, ні дід, ні прадід не займалися цим ремеслом. Він самотужки опановував цю науку. Цікавився літературою, а ще інколи їздив за порадою до Володимира Дишканта – гончара з Гущинець.

      На запитання журналістів щодо перших спроб виготовлення гончарних виробів, Роман Васильович завжди відповідав: «Не святі горшки ліплять». Першим виробом, як пригадував майстер, був глечик, хоч і недосконалий, але по-своєму гарний і неповторний. Роман відразу відчув глину, вона була слухняна в його руках. «Серце радіє і співає, коли беру до рук глину» − говорив Роман Васильович.

      Мабуть, так було Богом велено, що не прийшлося майстру йти в мандри у пошуку цього скарбу. Майбутній гончар дослідив породи глини спочатку в сусідньому селі Круподеринцях, згодом знайшов її на подвір’ї батьківської оселі. За 20 років праці глибина глинища сягнула 16 метрів!

         У свій час наш земляк закінчив Київський будівельний технікум та Львівський поліграфічний інститут імені Івана Федорова, одружився і працював у Києві, виховував двох синів, та все ж сумував за співом надросянських солов’їв, ранішньою росою, запахом свіжоскошеної трави та дивовижними краєвидами. Більшу частину свого життя проводив на своїй батьківщині, де з головою занурювався в улюблену справу. Мав своє коло однодумців, друзів-гончарів.

За роки невтомної праці у майстра виробився власний гончарний стиль. Він мав свої таємниці у встановленні печі для випалення виробів та розробці декору і задимлення робіт так званої чорнодимленої кераміки, випаленої за спеціальною технологією – без доступу повітря. Досконало опанував і полив’яний посуд, хоча більше любив його природний вигляд. Роман Васильович мав свій знак-тавро у вигляді букви ЧР та рік виготовлення, котрий ставив на всіх своїх роботах, неповторних у своїй красі.

Від безмежної любові та вправних рук майстра народжувалися диво-глечики, миски, келихи, горнятка, філіжанки, чашки, чайники, лампадки, горнята-близнюки, дзбани, кухлі, керамічні писанки, тощо. В його доробку оригінальні свищики у формі баранців і пташок, декоративні куманці і тарелі.

Він чітко дотримувався місцевих традицій в трактуванні форми. А основною прикрасою був трипільський безконечник, який гончар майстерно витискав на посуді.

Переглядаючи відеозаписи відкриття персональних виставок Романа Чмерука, які експонувалися в Світлиці нашого Центру, дивуєшся розмаїттю щоразу нових, виробів, від яких очей не відвести. Їх хочеться взяти до рук і милуватися цими шедеврами.

На будь-яке запитання журналістів у майстра завжди була готова змістовна і відверта відповідь. Частіше всього хотіли чути про орнаментику його робіт.

Я відтворюю давні трипільські орнаменти, вивчаю їх, вважаю, що ще всього не зрозумів і ще багато треба працювати. Не знаю, чи вистачить сил на втілення у життя усіх моїх ідей і задумів, але вони надихають мене не зупинятися у творчому процесі,відповідав Роман Васильович.  

Майстер був учасником багатьох виставок. Його нагороджували почесними грамотами, подяками. В доробку Романа Чмерука − тисячі унікальних гончарних виробів, ряд персональних виставок, що свідчать про невтомну працю за гончарним колом. Не злічити майстер-класів за участю Романа Чмерука. Роботи митця експонуються в міжнародних, всеукраїнських та обласних виставках декоративно-прикладного мистецтва, у музеях Вінниччини і Києва, у столицi гончарства Опiшному, у Національній Спілці майстрів народного мистецтва та в приватних колекцiях збирачів кращих зразків народного мистецтва.

Колись майстра високого польоту душі, відкрила для нас Галина Миколаївна Кравчук, начальник відділу культури і туризму Погребищенської райдержадміністрації. Шістнадцять років назад, саме вона звернула увагу на його вишукані роботи, які випадково побачила на місцевому ярмарку. Знайшла автора і запросила взяти участь у виставці декоративно-прикладного мистецтва з нагоди відзначення дня міста Погребища. На цьому святі я мала честь познайомитися і спілкуватися з Романом Васильовичем, і отримати з його рук справжній витвір мистецтва − пузатий гарненький горщик. Тоді майстер наголосив: «Тільки ж ти не бійся варити в ньому борщ, переконаєшся, що він буде смачним, як з печі». Та, де там! Рука жодного разу не піднялася, щоб таку красу поставити в духовку, хіба що зберігаю в ньому мед. І стоїть цей горщик на чільному місці в моїй оселі, як безцінний скарб.

Як пригадує Галина Миколаївна, Роман Васильович був самокритичним і ніколи не був задоволений своїми виробами. А ще мав гарне почуття гумору. Ввечері виліплю з глини якийсь надуманий мною виріб, спочатку не можу намилуватися, ставлю його під різними кутами і сяк, і так. Придивляюся, такий гарний! Вранці дивлюся, а воно − самий звичайний непотріб, − жартував майстер.

Останньою виставкою майстра була презентація народної культури села Андрушівка Погребищенського району в рамках всеукраїнської культурно-мистецької акції «Мистецтво одного села», яка проводилася у вересні 2013 року в Київському Національному музеї літератури України. Крім робіт знаних майстрів Погребищенського району різьбяра Петра Пипи та художника Олександра Шульганя, чільне місце в експозиції виставки займали роботи Романа Чмерука. Серія вишуканих керамічних виробів малих об’ємів, творів декоративної скульптури: козлики, бички і пташечки, а також декоративний посуд − все це було створено майстром в подарунок своїй єдиній маленькій онучці. Неймовірна краса цих унікальних виробів змушувала надовго зупиняти погляд відвідувачів. Також серед виставкових експонатів приваблювала відвідувачів виставки вишита сорочка бабці майстра. Роман Васильович дорожив цією вишиванкою, зберігав її у полотняному вузлику на печі рідної батьківської оселі, яку облаштував під майстерню, і при нагоді показував своїм гостям цю святиню, якій понад 100 років. Цей унікальний родинний оберіг з барвистим рослинним орнаментом був представлений на виставці вперше. В той період майстер готувався і до персональної виставки, яка була запланована нашим Центром в 2014 році. Але не судилося...

Через два місяці після завершення вищеназваної виставки в Києві в листопаді 2013 року, де проживає вся сім’я майстра: дружина, двоє синів, невістка і онучка, розпочалися громадські протести на Майдані. Роман Васильович не був осторонь цих трагічних подій, в яких разом із синами брав безпосередню участь. Мабуть, це і підірвало його здоров’я. 3 березня 2014 року перестало битися серце Майстра. …у той день плакало і небо.

Радує те, що Роман Васильович встиг передати досвід, тепер іншим гончарам: Володимиру Корнієнку із Києва, Віктору Поліщуку із Погребища, Сергію Погонцю із Крищинець Тульчинського району, молодому майстру Михайлу Діденку із Вінниці. Залюбки спілкувався і ділився досвідом із своїми друзями-гончарами: Володимиром Слубським, Євгеном Слободинським, Тетяною Шпак, Людмилою Філінською, Вікторією Ніколаєвою, Василем Рижим, Оксаною Верховою-Єднак, Галиною Доценко, Тетяною Станчуляк.

Багато спілкувався Роман Чмерук з колегами Людмилою Філінською та Вікторією Ніколаєвою, ділився з ними своїми планами. Мріяв упорядкувати батьківську садибу, уже пообрізав яблуні і посіяв жито. Побілив хату, де була його майстерня, доробив ганок, зробив власноруч ремонт в кімнатах оселі, де збиралася його родина із Києва. Мріяв запрости влітку до своїх ошатних володінь всіх майстрів гончарної справи Вінниччини і влаштувати пленер гончарів. Та не встиг…

На жаль, талановиті, багатогранні люди при житті зазвичай не отримують тих належних почестей, яких заслуговують. Лише після їх смерті починаємо розуміти велику втрату.    

Сподіваємося, що шанувальники і послідовники Майстра збережуть його пам’ять і продовжать його справу.

 

Заступник директора ОЦНТ Олена Назарець








Інші Виставки